Дед панас вечерняя сказка с матом

Про Деда Панаса, его сказки и легендарную фразу

Легендарный Киевский телевизионный сказочник — Дед Панас, в миру Пинхас Юхимович Вескляр(Петро Юхиимович Вескляров).
В отделе кадров УТ-1 он значился как Вескляров Петр Ефимович, родившийся в 1911, в семье портного, в городке Тальное Черкасской области.
Наибольшую популярность получил под своим телевизионным псевдонимом Дед Панас (укр. Дід Панас).

Будучи в нетрезвом состоянии, закончил одну из детских передач фразой — «От така хуйня, малята!». После чего, какое-то время перестал появляться в эфире.

Фраза «От така хуйня, малята», которую произнес в эфире дед Панасу, вошла в Большой словарь мата (Плуцер-Сарно, Дуличенко и Руднева) и встречается в произведениях Юрия Покальчука и Ирены Карпы.

Наибольшую известность Петру Весклярову принесла роль Деда Панаса, в которой он в течение более двадцати лет — в 1962—1986 годах — читал вечерние сказки вначале на украинском радио, а затем и на телевидении в программе «Спокойной ночи, дети» (укр. «На добраніч, діти»). До Весклярова сказки в роли Деда Панаса читал на радио другой актёр, который вначале стал нуждаться в партнёре из-за своего возраста, а затем был окончательно заменён Вескляровым[1].

Дед Панас рассказывал сказки, которые по ходу нередко иллюстрировал. Сценарии писал сам, сказки рассказывал наизусть. Его традиционное обращение «Добрий вечір вам малятка, любі хлопчики й дівчатка!» запомнилось нескольким поколениям маленьких зрителей.

Актёр выступал в вышиванке, из-за чего постоянно навлекал на себя обвинения в национализме, но попытки снять его с эфира в 1970-е годы оканчивались ничем

Взято: http://nikolian.livejournal.com/715180.html

Найдена ещё старинная переписка в интернетах:

— …навеяло воспоминания про прикол с дедом Панасом, который ешо при Союзе вёл на украинском телевидении «вечірню казочку» (вечернюю сказку). Была такая передача для детей мелких. Так он выдал «….вот така хуйня , малята , з зайчиком приключилась!» (вот такая хуйня , малыши, с зайчиком случилась) Это была его последняя передача…

— Нихуя.
Все попытки убрать его с экрана с треском провалились из-за лютого сопротивления малолетних бандеровских повстанцев. Когда Деда выпилили из эфира, отдел писем реально завалило мешками писем от детей с требованиями «Вернiть Дiдуся Панаса!!! Пришлось вернуть.

Улюблений казкар українських дітей і легенда вітчизняного телебачення — Дід Панас

Про Діда Панаса ходить чимало легенд. У наступному матеріалі з циклу, присвяченого 60-річчю українського телебачення, правду від казки намагалась відокремити Людмила Сивак.

Розповідати малечі добрі й повчальні історії на ніч — давня українська традиція. 1962 року до неї долучилося й телебачення. Мало хто знає, але київська «Вечірня казка» була першою в Радянському Союзі. Це вже потім ідею підхопили в Москві. У 63-му в ефірі УТ з’явився Дід Панас, який згодом став улюбленим казкарем українських дітей і легендою вітчизняного телебачення. Діда Панаса знали в обличчя навіть партійні боси. Його популярність була настільки великою, що йому пробачали і незмінну вишиванку, і козацькі вуса, і виключно українські народні казки.

— Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас. Завітав до вас у гості, щоб розважити вас.

І так 25 років — у прямому ефірі. Петро Юхимович Вескляр — так насправді звали улюбленця дітвори радянської доби. Єврей за походженням, він мусив змінити своє прізвище на Вескляров. Грав у театрі, знімався в кіно.

А от голос це не його. Дід Панас не знав російської і зізнавася, що не здатний її вивчити. На кастинг казкаря на телебаченні в 1963 році прийшло двісті людей, але перевершити Петра Весклярова не зміг ніхто. А потім він став дідусем усіх малят і легендою українського телебачення.

Марина Литвиненко, заступник директора обєднання дитячих та молодіжних програм НТКУ:

— Дід Панас був рідним дідом усім дітям України, можна сказати так, листів було просто завалом.

Марина Литвиненко, у 80-х молодий редактор-початківець, встигла написати для діда кілька казок, але, каже, він рідко дотримувався сценарію.

Марина Литвиненко, заступник директора обєднання дитячих та молодіжних програм НТКУ:

— Він базувався на тій основі, яку давали йому редактори чи автори і потім проживав цю казку. Він унікальний казкар, казкар з великої літери — це точно.

Надія Шевченко, поки дід Панас розповідав свою казку, весь час була в студії. Її завданням було міняти малюнки й декорації та подавати сигнали ведучому, коли починати й закінчувати.

Надія Шевченко, колишній адміністратор «Вечірньої казки»:

— Ровно 15 минут отдавалось нам на программу и вот когда Дед Панас садился в кадр в своей вышиваной сорочке, и когда я к нему подходила и говорю — Петр Єфимович, а у него подтяжки здесь были, говорю, мы сейчас через 2 минуты в эфире. Подтяжки он раз — снимает подтяжки, садится дед и начинает рассказывать сказку.

А після казки в ефір виходила московська програма «Время» і дуже важливо було вчасно закінчити розповідь.

Надія Шевченко, колишній адміністратор «Вечірньої казки»:

— На полуслове нас могли вырубить, естественно, я стоя перед ним и начинаю ему крутить колеса, заканчивай, он сидит себе читает дальше, я ему уже показываю: все. Після програми каже: слухай, що ти мені колеса крутила, у мене будільнік тут, я точно знаю, коли закінчить сказку.

Лариса Богданова, автор фільму про вечірню казку:

— Це була стратегічна програма, фактично за 5-7 хвилин до початку «Часу» її включали всі високопосадовці і, відповідно, якісь хвости тієї казки обов’язково бачили, тому казку бачили всі, дуже відповідально до неї ставилися.

Зняти з ефіру Діда Панаса за націоналізм, як цього хотіли деякі ідеологи з ЦК, було неможливо. Спроби були, але обурені глядачі повертали свого Діда на екран знову. Однак, ця популярність зашкодила його акторській кар’єрі.

Надія Шевченко, колишній адміністратор «Вечірньої казки»:

— На экран, когда возникал, то все говорили: ой, это дед Панас, почему его и перестали приглашать сниматься на дальнейшее.

— Отак малята, сердешний заєць біг з одного краю поля в інший край 99 разів, а на сотий раз побіг і серед поля так і ліг.

Дорослі складали про Діда Панаса свої казки. Переповідають, що він нетверезий заматюкався в прямому ефірі. Журналістка Лариса Богданова разом з режисером Мариною Федічевою знімають фільм про вечірню казку. Опитали силу-силенну людей, які працювали з дідом Панасом.

Лариса Богданова, автор фільму про вечірню казку:

— Я не отримала жодного підтвердження оцим байкам, оповідкам про те, що дід Панас лаявся у прямому ефірі. Були якісь окремі епізоди спогадів про те, що якийсь із ефірів, коли вже було завершено ефір, стояла заставка «На добраніч, діти», хтось не вимкнув із звукорежисерів звук і дід Пранас нібито, збираючи свої папери, якесь слово там криве сказав, але яке саме слово, бо людину-свідка який саме чув, я прямо запитувала: ви особисто чули — жодна людина мені цього не підтвердила.

Розповідають також, що дід Панас став забувати казки і за це його звільнили.

Лариса Богданова, автор фільму про вечірню казку:

— Був майстром паузи і видумував такий хід, що здавалося, в цій казці він був прописаний заздалегідь в сценарії. Ой, у куточку, хто до нас зійшов, а я вам малята розповім трошечки пізніше, хто зайшов.

Навіть на цьому відео видно, що дід Панас і справді згадує казку. До речі, це єдиний його запис, який нині є у фондах Першого Національного.

Людмила Сивак, журналіст:

— Ці плівки чекають своєї черги, поки їх запишуть на більш сучасні формати. І хтозна, можливо, тоді відшукається ще одна казка діда Панаса.

— От і вся казочка, ну а тепер уже пізно, час вам в ліжечка і спати, і хай вам присняться хороші-прехороші, солодкі-пресолодкі сни!

Дід Панас пішов на пенсію в 88-му, тоді йому було 77 років. Але й потім їздив на зустрічі з шанувальниками та писав казки для дітей і дорослих.

Лариса Богданова, автор фільму про вечірню казку:

— Відомо, що він помер 1994 році і його вдова виїхала в Штати — за кордон.

Сплять наші рідні краї, ниви дорідні й гаї, спи мій маленький, цить, і зайчик сіренький спить, на добраніч, хороші, добраніч, добраніч, добраніч.

Источник:

Эффект Манделы. Отака ху…ня, малята!

При описании предыдущей манделы Эффект Манделы. Двое из ларца одинакова с лица я вспомнил украинский мем 80-х годов прошлого века «Отака ху…ня, малята!». Фраза до сих пор популярна, и, как гласит народная память, впервые она была произнесена дедом Панасом, ведущим детской телепередачи «На добранiч, дiти», которая выходила на канале УТ-1. Это аналог передачи «Спокойной ночи, малыши» с первого канала. Рассказывают, что дед Панас был бухой, трендел про какую-то сказку, а в конце заключил «Отака ху…ня, малята!». Поскольку передача шла в прямом эфире, вырезать это кощунство возможности не было, и дети всей советской Украины поимели прекрасную возможность приобщиться к высокословесному мату ещё в дошкольном возрасте.

Так вот, к чему это я? Дело в том, что официально этой фразы дед Панас в телепередаче не произносил :)) Всё точь-в-точь, как с манделой «Я устал, я ухожу» в исполнении Ельцина. Народ помнит, а подтверждения самого факта нет. Телевизионщики его отрицают, в записях ничего не сохранилось. Можно даже найти видео, озаглавленные этим мемом, но ничего подобного дед Панас там не говорит. Ну, чем не мандела?

Наиболее полное и правдоподобное описание инцидента можно прочитать на Лурке. И хотя в той же Лурке в статье, посвящённой эффекту Манделы, наличие самого эффекта яростно отрицается, но про того же деда Панаса написано всё так, словно это есть самая что ни на есть мандела. Разве что забыли употребить в ней это слово. Вместо этого авторы статьи ударились в конспирологию и сделали вывод, что телевизионщики, исходя из профессиональной этики, решили факт употребления фразы от общественности скрыть. Словом, всё, как всегда. Что ни мандела, то заговор :))

Википедия же в статье про деда Панаса пишет:

Фраза «Отака хуйня, малята[uk]», которую молва приписывает деду Панасу, вошла в Большой словарь мата (Плуцер-Сарно, Дуличенко и Руднева)[12] и встречается в произведениях Юрия Покальчука[13] и Ирены Карпы[14]. Среди прочих, об инциденте пишет в своей книге вокалист украинской поп-группы ТНМК, Александр Сидоренко (известный как «Фоззи»). Сидоренко пишет об одном из своих одноклассников, который хвастался тем, что записал на видеомагнитофон передачу с этой фразой, однако сам Сидоренко отмечает, что это один из самых загадочных советских телевизионных мифов: «Свидетелей — масса, но записей — нет»[15].

Отака, ху… Ну, вы поняли :))