Будь ласка, не називайте підприємців волонтерами!!!
Івасик-телесик
Українська народна казка Покуття
Були дід та й баба і мали одного хлопчика. Назвали його Івасиком. Він мав і друге ім’я — Телесик. Івасик на річці рибу ловив. Сидів на березі з вудкою і ловив. І прийшла відьма, і його забрала. І принесла його до свої хати. Вона мала там велику обслугу. І сказала:
— Зараз буде смачний обід.
Залишила відьма одну служницю, щоб вона цего Телесика спекла їм на обід. А сама пішла на лови. Служниця напалила в печі і взяла лопату. І сказала Телесикови, би він на ту лопату сідав. А він поклав на лопату руку. Вона сказала:
— Не так.
Він поклав ногу. Вона сказала:
— Не так.
Поклав голову, а вона знов:
— Не так.
А він тоді її каже:
— Покажи, як.
Вона сіла на лопату, а він її шурнув у піч. Шурнув у піч та й заткав заткальницею. А сам пішов з хати і виліз на дерево.
А всі відьми позбігались на обід, витягнули з печі м’ясо, почали їсти. Їли і казали, що дуже смачне. А він згори, з дерева крикнув, що вони їдять відьму. Вони повискакували надвір і почали гризти дерево, щоби його звідти взяти. Уже догризають вони дерево. І надлетіли гуси, і він зачав їх просити:
Гуси, гуси, гусенята, возьміть мене на крилята. І пролетіли перші гуси — не брали його. Другі летіли — не брали. А послідня гуска летіла і взяла Телесика. І принесла його додому. І посадила його гуска на комінку. А в хаті баба зварила пироги і каже:
— Се тобі, діду, а се мені.
А Телесик кричить з комінка:
— А мені?!
Вони, вийшли з хати, побачили Івасика-Телесика і зняли його на землю. І дуже зраділи вони, що повернувся їх синок. І поклали його на столець, і казці конець.
Івасик
Українська народна казка Чернігівщини
Жив-був дід і баба, і був у них синок Івасик-Телесик. От підріс синок і каже:
— Тату, зроби мені золотий човник і срібне весло. Я буду рибку ловити і вас годувати.
Батько зробив золотий човник і срібне веселечко. От Івасик плаває на озері та рибку ловить, а мама йому їсти носить та все гукає:
Івасику-Телесику,
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
Івасик припливе до бережка віддасть мамі рибку, пообідає і знову попливе ловити. Аж раз зла відьма підслухала, як мама звала Івасика і захотіла вона його украсти. Прийшла до річки і гукає:
Івасику-Телесику,
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
А Івасик добре знав мамин голосок та й каже:
— Ти не моя мама! У моєї мами голосочок тоненький, а не такий як у тебе.
Відьма думала, думала і придумала. Пішла до коваля і просить:
— Ковалику, ковалику, підкуй мені голосок, щоб був як в Івасикової мами. Коваль і підкував їй голосок. На другий раз прийшла відьма на бережок та й гукає:
Івасику-Телесику,
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
Івасик подумав, що то мама і приплив. А тут відьма його й забрала. Принесла відьма Івасика додому і каже дочці Оленці:
— Оленко, натопи добре піч та засмаж Івасика на вечерю, а то до нас гості прийдуть.
Оленка натопила пічку і каже Івасикові:
— Івасику, сядь на лопатку.
А Івасик і каже:
— Я не вмію, покажи.
Оленка сіла на лопатку, а Івасик її й запхав у піч. А сам бігом з хати і заліз на тополю, щоб відьма не знайшла.
Прийшли ввечері гості, відьма вийняла з печі м’ясо, сама наїлася і гостей нагодувала. Потім вийшла надвір, качається і каже:
— Покочуся, повалюся, Івасикого м’ясця наївшись.
А Івасик з тополі кричить:
— Не Івасикого, а Оленчиного!
Відьма розсердилася і давай гризти тополю, щоб Івасик упав. От-от догризе, аж тут летять гуси-лебеді. Івасик і просить:
Гуси, гуси-лебедята,
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
І на овсі сісти.
А гуси й кажуть:
— Хай тебе загриві беруть.
От летять загриві, а Івасик просить:
Гуси, гуси-лебедята,
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
І на овсі сісти.
Загриві й кажуть:
— Там ще білі летять, хай вони тебе беруть.
Летять білі, а Івасик гукає:
Гуси, гуси-лебедята,
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
І на овсі сісти.
Гусочки й забрали малого, принесли додому. Став Івасик під вікно і слухає, чи журяться за ним батько з матір’ю. А матінка пиріжків напекла та й каже:
— Це тобі, а це мені, це тобі, а це знов мені.
А Івасик і гукає:
— А мені?
Батьки почули, вибігли у двір, зраділи, обнімають Івасика, а він і каже:
— І гусочок нагодуйте, це вони мене на крилечках принесли.
Батько дав гускам водички і вівса насипав. Вони наїлися і полетіли, а Івасик з батьками стали жити-поживати і добра наживати.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі дід та баба, і був у них хлопчик Івасик-Телесик. Підріс він і каже дідові:
— Зробіть мені човник і срібне веселечко, я буду рибку ловити.
Зробив дід човник і срібне веселечко. Плаває Івасик човником, лове рибку і каже:
— Ловись, рибко, велика та маленька!
Рибка собі й ловиться.
От бабка наварила кулешику, прийшла на берег і гукає:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик приплив до бережка, поїв кулешику, віддав бабці рибку і знов співає:
— Ловись, рибко, велика та маленька!
Почула той спів змія, приповзла і співає грубим голосом:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик відповідає:
— Моя бабка співає тоненьким голоском, а не таким грубим, як ти.
От змія пішла до коваля і каже:
— Накуй мені язичок на тоненький голосок.
Коваль і накував їй язичка. Вона прийшла на берег і співає тоненьким голосом:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик приплив, змія схопила його і понесла в ліс до своєї хатки. Каже своїй дочці Оленці-зміючці:
— Розпали піч і спечи мені Івасика, а я піду гостей кликати.
Оленка напалила піч, поставила лопату і каже:
— Сідай на лопату, я тебе суну в піч.
А Івасик каже:
— Я не вмію сідати, покажи, як.
Оленка сіла на лопату, а Івасик сунув її в піч, і закрив затулою.
А змія веде гостей і чує, що пахне смаженим м’ясом. А Івасик тим часом виліз на дуб і каже:
— Пахне Оленчиним м’ясом.
Змія побачила на вершечку дуба Івасика і почала гризти дуб. Тут летять гуси. Івасик проситься:
— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.
А гуси відповідають:
— Хай тебе другі візьмуть.
А змія все гризе дуба. От летять другі гуси. Івасик і їх просить:
— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.
А вони відповідають:
— Хай тебе треті візьмуть.
От летить гусеня, а Івасик просить:
— Гусеня, візьми мене на крилята, завези мене до мого тата.
Гусеня взяло його на крила і полетіло. А змія перегризла дуба, він впав і убив її.
А гусеня принесло Івасика і посадило на дах біля комина та й полетіло далі. А баба напекла пирогів, ділиться з дідом і каже:
— Це тобі, а це мені.
А Івасик з даху:
— А мені?
Вийшли вони надвір, а Івасик сидить на даху. Зняли його, скупали, переодягли в нову сорочку, нагодували пирогами. Та зажили собі щасливо.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі тато і мама і мали вони хлопчика. Звали його Івасиком. От він підріс трішки та й каже:
— Тату, купи мені лодочку і золоте веселечко. Я попливу рибку ловити.
От тато поїхав у город, купив на базарі лодочку і золоте веселечко. Привіз додому та й пішов Івасик на річку рибу ловити. А мама каже:
— Я принесу обідать. Коли погукаю тебе, ти припливи.
Поплив хлопчик ловити рибку, а мама прийшла і гукає:
Івасику-Телесику!
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
Почув Івасик мамин голосок і приплив до бережка. Оддав рибку, наївся і знову поплив. Почула це Змія. От вона прийшла до бережка та й гукає грубим голосом:
Івасику-Телесику!
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
А він і каже:
— Е, це не мамин голосок. Не припливу до бережка.
Змія бігом побігла до коваля:
— Ковалику, голубчику! Скуй мені такий голосок, як в Івасикової мами.
Він і скував їй голосок. Прибігла вона бережка та й знову гукає:
Івасику-Телесику!
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
Каже Івасик:
— Це мамин голосок. Лодочку повертаю, до бережка гребу, зараз я припливу.
Приплив до бережка, а змія його хап і понесла додому. А вдома була дочка Оленка. Змія й каже їй:
— Оленко, ти затопи пічку і засмаж Івасика. А я піду, гостей погукаю.
Оленка затопила пічку, внесла лопатку та й каже Івасикові:
— Сідай на лопатку, я поцотікаю тебе.
Він положив руку та й питає:
— Отак?
— Ні.
— А може так?- та й положив ногу.
— Ні, не так!
— А ти покажи, як.
Вона сіла на лопатку, а Івасик її цоки-цоки та в піч. Піч закрив заслінкою, а сам заліз на високе дерево і сидить.
Приходить змія, приводить гостей, вийняла з печі Оленку і з’їла її з гостями, а кісточки під дерево викинула. І каже:
— Покочуся, повалюся по Івасикових кісточках.
А Івасик сидить на дереві та й каже:
— Покочуся, повалюся по Оленчиних кісточках.
Дивиться змія, а хлопець на дереві сидить. Вона давай гризти те дерево з своїми гостями. Гризли, гризли та й поламали зуби. Побігли знов до коваля, а він скував їм зуби. Вони прибігли догризати дерево, а воно вже почало хитатися. Аж летять двоє гусочок. Він і просить:
Гусяточка, лебедяточка,
Візьміть мене на криляточка.
Понесіть мене до тата й мами.
Буде вам і їсти, й пити,
Всього добра та й нетрохи.
А вони й кажуть:
— Та ми спішимо. А за нами летить одне гусяточко. Ти його попроси.
Долітає те гусяточко, Івасик й просить:
Гусяточко, лебедяточко,
Візьми мене на криляточка.
Понеси мене до тата й мами.
Буде тобі і їсти, й пити,
Всього добра та й нетрохи.
Гусяточко взяло його на криляточко і полетіли. Тільки він злетів з дерева, як воно впало на змію і вбило її. А гусяточко принесло додому Івасика. А його тато й мама ділять в хаті насіннячко.
— Це тобі, а це мені.
А Івасик з-під вікна:
— А мені?
Каже мама:
— Ой, десь Івасика голос чути!
Вийшли надвір, а там Івасик. Вони зраділи, забрали його в хату. А гусяточко ходить по двору. Івасик і каже:
— Оце гусяточко мене врятувало. Дай те йому пшенички та водички.
І стало воно жити в них. А Івасик знову став на рибку ловити і вже не боявся змії.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили-були дід та баба. Дітей у них не було. Журяться вони, журяться, хто ж їхньої смерті догляне. От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, у ліс та й вирубай мені деревинку, та зробимо колиску. Буду я хоч деревинку колихать.
Поїхав дід, вирубав деревинку, зробив колиску. Положила баба ту деревинку в колиску і стала колискову співать. Полягали вони спати, а вранці бачать, аж з тієї деревинки та став синок маленький. І назвали того синочка Телесиком.
Росте той синок на втіху бабі й діду. От підріс і каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник, буду я рибу ловити та вас годувати.
Зробив дід золотий човник, поплив Телесик ловити рибку. Ловить рибку, ловить та діда й бабу годує. А баба йому їсти носить. Та й приказує:
— Дивись, синочку, як я гукатиму, то пливи до берега, а як хто чужий, то пливи далі.
От наварила мати йому їсти, прийшла до берега, та й гукає:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Телесик почув та й пливе до бережка. Наївся, напився і поплив далі рибку ловити. А змія підслухала, як мати гукала Телесика, прийшла до берега і стала гукати товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Почув Телесик, що то не материн голосок та й поплив далі. А змія стояла-стояла та й пішла.
От мати Телесикова наварила йому обід, понесла до бережка та й кличе:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Почув Телесик материн голосок, приплив до бережка, наївся, напився, оддав рибку, яку наловив, і поплив далі.
А змія приходить до берега і гукає Телесика товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
А він почув, що то не материн голос, та й поплив далі. Бачить змія, що нічого не зробить, та й пішла до коваля просити, щоб той скував їй такий тоненький голосок, як у Телесикової матері. Коваль і скував. Пішла змія до бережка і стала гукати:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
А Телесик думав, що то мати, та й приплив до бережка. Тоді змія вхопила його з човна і понесла до своєї хати. Приносить до хати да й каже:
— Оленко, Оленко, одчини!
Оленка й одчинила. Змія приказала Оленці натопити піч і спекти Телесика. А сама полетіла гостей гукати. Оленка натопила піч, що аж каміння розпадалося, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
А він одказує:
— Я не вмію сідати. Покажи як.
Вона й почала показувати. А як тільки сіла, Телесик за лопату та й кинув її в піч. Замкнув хату, заліз на явора да й сидить.
Прилітає змія з гостями.
— Оленко, Оленко, одчини!
Ніхто не обзивається. Тоді сама змія одчинила хату. Позаходили гості, посідали за стіл да й їдять. Думали, що то Телесик. Поїли, повиходили надвір та й почали качатися по траві.
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця поївши!
А Телесик почув да й собі:
— Поваліться, покотіться, Оленчиного м’ясця поївши.
І так декілька разів. Відьма давай його шукати, кинулась до явора да й почала його гризти з гостями. Гризли-гризли, ніяк не перегризуть.
Пішли до коваля. Коваль скував такі зуби, щоб того явора перегризти. Почали гризти. Ось-ось перегризуть.
Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до батенька,
А в батенька їсти й пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
— Нехай тебе середні візьмуть!
А змії все гризуть. Летить знов табун гусей. Телесик просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята.
А ті й кажуть:
— Нехай тебе заднє візьме!
Да й полетіли. Сидить Телесик на яворі. Коли це летить одно гусеня. Телесик до нього:
Гуско, гуско, гусенятко!
Візьми мене на крилятко.
А воно й каже:
— Сідай!
Гусеня принесло Телесика додому та й посадило на причілку знадвору. А баба саме пиріжків напекла, витягає з печі да й каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!
А Телесик знадвору:
— А мені?
А баба знов:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!
А Телесик знов:
— А мені?
Вони почули Телесиків голосок да глядь у вікно, а там Телесик. Побігли дід з бабою, вхопили його да занесли в хату.
А гусятко ходить по двору. Мати побачила його й каже:
— Піду, піймаю да заріжу.
А Телесик просить:
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то і мене б у вас не було.
Ось вони нагодували його і напоїли, гусенятко взяло й полетіло. Така вам казка, а мені бубликів в’язка.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі дід і баба. Багато років прожили і не було у них дітей. Одного дня посідали вони коло хати на призьбі, та й зажурилися.
— Коли помрем, то й похоронити нема кому, — каже баба діду. — Зроби мені діду колисочку, я покладу туди паличку і буду колисати, тугу розганяти.
Зробив дід колисочку, поклала баба паличку і стала колисати та колискову пісеньку приспівувати:
Коте, коте, коте наш.
Чи ти знаєш „Отче наш”?
А я знаю та й не весь.
Тільки половинку,
За малу дитинку.
І раптом баба побачила, що заворушилася паличка і перетворилася у справжнього хлопчика. Дуже зраділа старенька і стала гукати діда. Побачивши хлопчика, дід теж дуже зрадів. Назвали вони свого синочка Івасиком-Телесиком.
Ріс Івасик- Телесик, підростав. Дід і баба не могли налюбуватися своїм синочком. А коли підріс Івасик-Телесик, то каже:
— Тату, зроби мені човника і золоте весельце, я буду ловити рибу і вас годувати.
Послухав дід Івасика, зробив йому човника і золоте весельце, і поплив Телесик ловити рибу.
А матуся по обіді взяла вузлик з їжею, чисту сорочечку і пішла до річки. Стала на бережку і давай гукати Івасика:
Івасику-Телесику, пливи,
Пливи до бережка,
Я тобі дам їсти-пити
І хороше походити.
Почув Івасик матусин голосок і каже:
— Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Повернув свого човника і поплив до берега. Погодувала мати Телесика, переодягла йому чисту сорочечку, забрала рибку, а Івасик поплив знову ловити рибку.
Змія, яка сиділа за кущем, чула, як бабуся гукала Телесика, і давай собі гукати грубим голосом:
Івасику-Телесику,
Пливи, пливи до бережка.
Я тобі дам їсти-пити
І хороше походити.
Хлопчик чує, хтось гукає його грубим голосом і відповідає:
— Чую, чую. Тільки у моєї матусі тонесенький голосок. Пливи, пливи, човнику, далі.
І поплив далі ловити рибку. Розсердилася змія, що не пощастило їй. Полетіла до коваля і каже:
— Ковалю, ковалю, викуй мені такий тонесенький голосок, як у Івасикової матусі.
Коваль викував змії тонесенький голосок і вона знову полетіла до річки. Стала на бережку і знову почала кликать Івасика-Телесика, тільки уже тонесеньким голоском, таким, як у матусі:
Івасику- Телесику,
Пливи, пливи до бережка.
Я дам тобі їсти — пити
І хороше походити.
Почув Івасик, що немов матусин голосок, і каже:
— Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Тільки приплив човник до бережка, як із-за куша налетіла змія на хлопця, схопила його і понесла до своїх хоромів. Прилетівши додому, змія стала звати зміючку Оленку:
— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!
Оленка відчинила. Змія занесла Івасика до хати і загадала зміючці топить піч і зробить із хлопчика печеню. Сама змія полетіла звать гостей до себе на печеню.
Зміючка Оленка затопила піч, а тоді наказала Телесику сісти на лопату, щоб засунути його в піч. А Івасик дуже не хотів попасти у піч і весь час питає зміючку, як його сідати. А сам покладе на лопату, то ногу, то руку, то голову і весь час запитував у Оленки:
— Так?
А вона йому відповідала, що не так. Тоді Івасик і каже Оленці:
— Оленко, я не вмію сісти, а ну покажи ти.
Тільки зміючка сіла на лопату, щоб показати Телесику, як сісти, а хлопець тільки шух лопату з Оленкою у піч і заслонив заслінку. Сам Івасик вийшов у двір. Біля зміїної хати ріс здоровенний дуб. Хлопець заліз на самий вершок дерева і ждав, коли прилетить змія зі своїми гостями. Раптом чує, шумить, гуде. Змія летить із гостями.
Біля дверей змія стала гукати зміючку:
— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!
Ніхто не відчиняє.
— От капосне дівча, — говорить змія, — побігло десь гуляти.
Завела змія гостей до хати, витягла з печі печеню і пригощати стала. Коли всі понаїдалися, то вийшли на подвір’я і стали качатися по траві, приказуючи:
— Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись! Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись!
А хлопчик із дуба говорить:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Змія почула такі слова, підняла голову і побачила на вершку дуба Івасика-Телесика. Дуже розсердилася і почала гризти стовбур. Дерево захиталося, ось-ось упаде разом з хлопчиком. Та над Телесиком пролітає табун диких гусей. Івасик і став їх кликати:
Гуси-гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Та й понесіть до батечка.
Він вам дасть їсти — пити
І хороше походити.
Та гуси не захотіли забрать хлопця, А закричали йому:
— Он летить іще один табун гусей, нехай вони тебе і заберуть!
А змія все гризла і гризла дуб, а він все дужче і дужче став хитатися і ось-ось упаде. Телесик став кликати другий табун гусей:
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Та понесіть мене до батечка.
Він вам дасть їсти- пити
І хороше походити.
Але й ці гуси не захотіли взять із собою хлопця. А крикнули йому:
— Там летить одне гусеня, нехай воно тебе й забере!
Бачить Івасик- Телесик, що летить одне-однісіньке гусеня. Став Івасик кликати його:
Гусю, гусю, гусенятко,
Візьми мене на крилятко,
Та понеси до батенька.
Він дасть тобі їсти-пити
І хороше походити.
Гусенятко почуло слова Телесика, підлетіло до дерева і, тільки хлопчик устиг сісти на гусенятко, як дуб упав. Змія дуже розгнівалася на Телесика, надулась і лопнула із зла. А гусенятко із Івасиком-Телесиком полетіло до його батька. Сіло на подвір’ї і скубе травичку. А Телесик стоїть під віконцем і слухає, що балакають його рідні. Матуся напекла пиріжків і каже:
— Це тобі, дідусю, а це мені.
А Івасик під віконцем каже:
— А мені?
Вона знову:
— Це тобі, дідусю, а це мені.
А хлопчик під віконцем знову:
— А мені?
Матуся тоді до чоловіка каже:
— Ти чуєш, Телесик десь обзивається.
Вийшли вони на ґанок і побачили, що у дворі гусенятко пасеться, а під віконцем стоїть їх синок Івасик-Телесик, живий-здоровий.
Ось уся казка, а мені бубликів в’язка, і глек молока, і булка м’яка. І я там був, мед-пиво пив. По бороді текло, а в роті не було.
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої смерті догляне, що в нас дітей нема?»
От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку та-зробимо колисочку, то я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Поклала баба ту деревинку в колисочку — колише й пісню співає:
— Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,—
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе годувати!
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте, — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку, — він і поїхав. їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега га й кличе:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує:
— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знов товстим голосом:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем:
— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — то ж мені матінка їсти принесла!
Якісний дитячий одяг від українських виробників (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати:
— Зміючко Оленко, відчини!
Оленка й відчинила; змія ввійшла в хату.
— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей.
От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже:
— Коли ж я не вмію, — як його сідати?
— Та вже сідай! — каже Оленка.
Він і поклав на лопату руку.
— Так? — каже.
— Та ні-бо: сідай зовсім!
Він і поклав голову:
— Отак, може?
— Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.
— Та ні-бо, — каже Оленка, — ні, не так!
— Ну так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як.
Вона її почала. показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й кинув її в піч і заслінкою піч затулив: а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.
От змія прилітав з гостями.
— Зміючко Оленко, відчини.
Не чуть.
— Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
— От вража Оленка — вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню та й їдять, — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А Телесик із явора:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Вони слухають: «Де це?» Та знов:
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А він знову:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Вони знову: «Що воно таке?»
Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли, аж зуби поламали, — а не перегризуть. Кинулись до коваля:
— Ковалю-ковалю, скуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як почали знову… От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
— Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
— Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
— Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
— Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії — та й знов…
Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:
— Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та й понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
І ці кажуть:
— Нехай тебе заднє візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Телесик, — от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить одним одне гусеня: відбилось — насилу летить. Телесик до нього:
— Гуся, гуся, гусенятко!
Візьми мене на крилятко
Та понеси до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
— Сідай! — каже, та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низько несе. А змія за ним — чи не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Телесика на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться.
Сидить Телесик на причілку та й слухав, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
— А мені?
А вона знову виймає пиріжки та й каже:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
А Телесик знов:
— А- мені?
Вони й почули.
— Що це? Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?
— Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається.
То знов баба:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
— А мені? — з причілка каже Телесик.
— От же таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно, — аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!
А гусятко ходить по двору, мати й побачила:
— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.
А Телесик каже:
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його і напоїли і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені бубликів в’язочка.
На фото: цікаві та корисні товари для дитячої творчості (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Івасик-Телесик
Дійові особи:
дід, баба, Івасик – Телесик, лисиця, вовк, кабан, білка, зайчик.
Автор
Жили собі дід та баба в селі на горбочку
В чепурненькій хатиночці аж біля лісочку,
Мали сина маленького,
Івасиком звали,
Колисали в колисочці і пісень співали.
Баба сидить біля хати та співає колискову
“Люлі, люлі, люлі налетіли гулі”.
А Івасик ріс скоренько, сили набирався,
Мамі вдома помагав, по рибку збирався.
Івасик
Ти зроби мені, татусю, човник та веселечко,
Буду рибку я ловити отут недалечко
Досить вам стареньким уже працювати,
Буду рибку я ловити та вас годувати.
Дід
Добре, сину, все зроблю як ти забажаєш,
Ти ж тепер стареньким нам всюди помагаєш!
Автор
Зробив батько човник та й срібне веселечко,
Став ловить Івасик рибку в річці недалечко.
Як тільки наловить рибки синок багатенько,
Стане кликати матусю отак голосненько.
Івасик
Ой, іди, іди матусю, моя ти рідненька,
Забери в мене цю рибку ти зараз швиденько,
Звари, мамо, з неї юшку та й підсмаж рибинку,
Нагодуй себе та батька і мене – дитинку!
А я буду й далі тут рибку ловите,
Так і будемо всі разом ми у світі жити.
Баба
Йду спішу, синочку, ти мій дорогенький,
Рости дужим і здоровим, сину мій рідненький,
Лови, сину, рибку велику й маленьку,
Та й співай же пісень дзвінко, веселенько!
Автор
Прийде, рибку забере, та й іде додому,
Готувати їстоньки Івасику своєму.
А лисиця раз почула отаку розмову,
Й задумала зробить лихо Івасику малому.
Підкралася до берега та й давай чекати,
Коли буде пливти човник до своєї хати.
Лисиця
Украду Івасика заберу рибину
Буду годувати всю свою родину,
А Івасика заставлю рибу ще ловити,
Буде цей Івасик в моїй хаті жити!
Автор
Так вона сиділа й вела свою мову,
Та не бачила що Івасик чує цю розмову.
Зайчик
Не допущу я до цього, не буде такого,
Щоб лисиця їла рибку Івасика малого!
Автор
Та й побіг мерщій до лісу, став посеред нього.
Та й як крикне голосненько.
Зайчик
Гей, всі друзі лісові, йдіть сюди скоренько,
Будемо хлопця рятувати, від лиск хитренькій!
Автор
Як почули крик у лісі, зразу позбігались:
Вовк, їжак, кабан і білка – всі разом зібрались!
Їжак
Зайчику, чого кричиш, що тут в тебе сталось?
Білка
Хто, кого тут кривдить, розкажи скоренько,
Заступимось ми за нього всі разом дружненько!
Зайчик
Хоче тут лисиця, біди наробити,
Хоче примусить Івасика в своїй хаті жити,
Щоб він рибу їй ловив, годував ледащу,
Допустити такого не можемо ми нізащо!
Кабан
Треба нам лисицю всім отут провчити,
Щоб могли спокійно ми у лісі жити?
Вовк
Одягну сорочку Івасика малого,
Буду я пливти в човні та співать за нього!
Хай подумає лисиця що я – це Телесик.
Їжак
Добре кажеш, молодець, вовчику сіренький,
Треба руду обдурити хоч разок гарненько!
Білка
А то думає, руда, що усіх хитріша,
Треба нам їй показати, що ми розумніші!
Зайчик
Як рішили так і зробимо, провчимо руденьку,
Щоб усім, усім у лісі жилось спокійненько!
Автор
Як рішили, так і зробили –
Вовка в човник посадили,
Аж тут і лисичка іде та співає,
Та на човник на річечці ласо поглядає!
Лисиця
Пливи, пливи, Івасику, буду годувати,
Прохолодним квасом буду частувати!
Вовк
Пливу, пливу, матусенько, пливу дорогенька.
Автор
Сказав Вовчик голоском тоненько, тоненько.
Стоїть лиска на березі та й човник чекає,
Як їсть вона рибку, собі уявляє,
Та тихесенько під ніс пісеньку співає.
Лисиця
Ой, яка ж я розумненька, яка ж я хитренька,
Усіх в лісі обдурила, лисенька руденька,
Хочу я на бережку смачну рибку з’їсти…
Вовк
Як не соромно, тобі, лисичко, брехати,
Забирайся ти скоріше до своєї хата.
Бо як прийдуть зараз звірі сюди на розправу,
Будеш мати з нами, ти, неприємну справу!
Хіба можна ображати діточок маленьких,
Та залишити без сина цих батьків стареньких!
Автор
Тут і звірі підоспіли на оцю розмову,
І стали вони вести з лисицею мову.
Зайчик
Схаменися, дорогенька, не сором ти звірів.
Білка
Всім на світі треба жити в злагоді і мирі.
Їжак
Треба один одному всім допомагати,
І в лиху годину друзів захищати!
Кабан
А не хочеш ти так жити – з лісу проженемо,
І тебе до себе в друзі не візьмемо!
Лисиця
Ой, пробачте мене, друзі, все я зрозуміла,
А зробила це тому, що рибки захотіла!
Більше я не буду нікого дурити
Буду я трудитися і у мирі жити!
Зайчик
Добре, добре, ми повіримо, тобі дорогенька,
Дозволимо в лісі жити, лисичко руденька!
Їжак
Добре хочемо щоб ти знала цю науку,
Що у лісі кожен має кругову поруку!
Білка
А я хочу що б ти знала і запам’ятала,
Що не смієш ти нікого у лісі дурити.
Як що хочеш разом з нами у лісі жити!
Кабан
Зараз йди до Івася та проси прощення.
Щоб простив тебе, хлопчина, за твої творіння!
Лисиця
Добре, добре, я піду буду проситься,
Щоб узнали усі в лісі хто така лисиця!
Автор
Побігла, лисичка, до хати в лісочку
Що стояла недалечко отут на горбочку,
Постукала тихесенько та й стала просити.
Лисиця
Простіть мене, люди добрі,
Прости й ти, Івасю!
Обіцяю більш нікого ніколи дурити,
Обіцяю, що не буду більше зла робити,
А ні в лісі, а ні в полі, а ні в кого в домі!
Дід та Баба
Ми тебе, лисичко, прощаємо, прощаємо,
Разом з звірами усіма тебе пригощаємо:
Рибкою, капустою, яблучком смачненьким,
Що приготував нам Івасик маленький!
Вовк
То ж давайте на радощах усі заспіваємо,
Про мир, дружбу та злагоду,
Яку в лісі маємо!
Всі разом співають пісню про дружбу.
КІНЕЦЬ
Джерело