Киев на украинском языке как пишется

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Київ (значення).

Київ
Герб Києва Прапор Києва
Маріїнський палац, Києво-Печерська лавра, КНУ ім. Тараса Шевченка, Будинок із химерами, Софійський собор, Майдан Незалежності
Основні дані
Інша назва	Мати міст Руських, Місто, де все починається[1]
Країна	Україна
Регіон	Київ
Район	Київська міська рада
Рада	Київська міська рада
Код КАТОТТГ	UA80000000000093317
Засноване	V[2] / VI[3] або VII століття[4] умовно-офіційно 482[4]
Магдебурзьке право	1494
Поділ міста	10 районів
Населення	▼ 2 952 301 (1 січня 2022)[5]
— повне	▼ 2 952 301 (1 січня 2022)[5]
Агломерація	Київська агломерація 3,65 млн[6]
Площа	835,58[7] км²
Густота населення	3516,93 осіб/км²
Поштові індекси	01000—06999
Телефонний код	+380-44
Координати	50°27′00″ пн. ш. 30°31′25″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	179 м
Водойма	річки Дніпро, Либідь
Назва мешканців	кия́нин, кия́нка, кия́ни
Міста-побратими	59 (див. повний список)
День міста	остання неділя травня
Номери автомобілів	AA, KA
Відстань
Найближча залізнична станція	Київ-Пасажирський
Міська влада
Адреса	01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36
Вебсторінка	Офіційний портал міської ради Офіційний портал міської держадміністрації
Міський голова	Віталій Кличко
Київ у Вікісховищі Карта Київ Київ

Ки́їв (МФА: [ˈkɪjiu̯] ( прослухати)) — столиця та найбільше місто України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний, освітньо-науковий, історичний, культурний та духовний центр України. У системі адміністративно-територіального устрою України Київ має спеціальний статус, визначений Конституцією, і не входить до складу жодної області, хоча і є адміністративним центром Київської області^[8]. Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств і громадських об’єднань, що працюють в Україні.

За «Повістю временних літ», Київ заснував полянський князь Кий зі своїми братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю. Згідно з археологічними даними та писемними джерелами, початок безперервного розвитку Києва датується 2-ю половиною V ст. — 1-ю половиною VI ст.; осередком розширення Києва була гора Замкова^[2]. Був столицею полян, Русі, Київського князівства, Великого князівства Руського, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, радянської округи, німецької генеральної округи та радянської області.

Один із найстаріших історичних центрів Східної Європи та християнства — Софійський собор та Києво-Печерська лавра внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Назва

Етимологія

Згідно з легендами, назва Києва походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, яких вважають засновниками міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі XII ст. «Повість временних літ»^[3].

У сагах Київ називався Koenugarðr^[9]. Назва Kænugarður (Кьяйнуґардур) залишилася за Києвом в ісландській мові^[10][11]. З 27 квітня 2022 року у Рейкʼявіку зʼявилась невеличка площа Kænugarður / Kyiv-torg^[12][13].

Київ також мав тюркську назву — «Манкермен» («велике місто»), «Ківа-Манкермен», котра побутувала поряд з оригінальною назвою^[14][15].

Український етнограф М. В. Закревський стверджував, що згаданий Клавдієм Птолемеєм «Азагаріум» розташовувався на місці сучасного Києва. Ю. А. Кулаковський ототожнював з Києвом Птолемеїв «Метрополь», М. Ю. Брайчевський — «Сар»^[16].

За арабськими та перськими джерелами IX—X століття один із державних центрів східнослов’янських утворень звався Куявія (Куябія, Куяба). Найбільш логічно обґрунтованим є ототожнення міста Куйаби з Києвом^[17][18].

Правопис

У давньоруських пам’ятках назва міста записувалася як Кыѥвъ, де ы передавала праслов’янський звук *y, а ѥ — йотований звук [e] («є»). Подібне написання тривалий час залишалося у літописах. Надалі, після припинення дії закону другої палаталізації та злиття звука [ɨ] з [і] в новий голосний передньо-середнього ряду [ɪ] з’являються написання Києвъ, Кіевъ, а після утворення «нового ятя»^[19] — і «Кыѣвъ»^[20], «Киѣвъ»^[21], «Кіѣвъ»^[22]. З упорядкуванням українського правопису XIX ст., коли за [ɪ] закріплюється літера и, а за [ji] з йотованого «нового ятя» — ї, написання набуває сучасної форми — Київ.

Переклад назви міста англійською (#KyivNotKiev)

2 жовтня 2018 року МЗС України спільно із Центром стратегічних комунікацій «StratCom Ukraine» розпочало онлайн кампанію «#CorrectUA», у рамках якої звертатиметься до іноземних ЗМІ з метою коригування правопису міста Київ (#KyivNotKiev)^[23].

З’явилися перші повідомлення про коригування правопису міста Київ: у своїх текстах пишуть Kyiv замість Kiev видання BBC^[24][25] і The Guardian^[26]; лондонський аеропорт Лутон^[27], аеропорти Будапешта і Таллінна^[28], Бельгії^[29] змінили назву Kiev на Kyiv. Водночас МАУ відмовились змінити Kiev на Kyiv, пояснивши, що Kiev є офіційною транслітерацією Міжнародної асоціації повітряного транспорту IATA^[30].

16 вересня 2020 року англійська Вікіпедія перейменувала статтю про Київ із «Kiev» на «Kyiv»^[31], при цьому окремі статті з відповідним ойконімом лишаються без змін, зокрема про Київську Русь («Kievan Rus’»).

Географія

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега — понад 20 км.

Київ здавна розташовувався на перетині важливих шляхів. Ще за Київської Русі таким шляхом був легендарний «Шлях із варягів у греки». Нині місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 м над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Гідрографія

• Основною рисою Києва є наявність великої гідрографічної «осі» — річки Дніпро, яка поділяє територію міста на дві частини — правобережну і лівобережну. Дніпро — найбільша в Києві, третя за довжиною і площею басейну річка Європи після Волги та Дунаю. Після будівництва каскаду дніпровських водосховищ гідрологічний режим Дніпра (зокрема і в межах Києва) змінився. Так, підпір Канівського водосховища сягає течії Дніпра в районі моста Метро на території Києва. Поблизу Києва (на північ) розташовано Київське водосховище на Дніпрі.
• Територія Києва також дренується численними постійними та тимчасовими водотоками, які утворюють гідрографічну мережу з близько 70 малих річок, що зрештою впадають у Дніпро. Структура гідрографічної мережі малих річок Києва визначається басейновими угрупованнями водних об’єктів.
  • Гідрографія правого берега: центральна частина — басейн річки Либідь з її притоками, а також басейн річки Почайна (див. Опечень) з головними притоками Глибочиця та Сирець; північна та західна частини міста розташовані в басейні річки Ірпінь, а точніше її приток — річок Нивка та Горенка; південна частина міста — у басейні річки Віта.
  • Гідрографія лівого берега: басейн річки Дарниця з її притоками.

На малих річках споруджено понад 100 ставків. Є понад три десятки природних озер, серед яких можна назвати Тельбін, Райдужне, Синє, Вербне, Йорданське, Зелене озеро.

Екологія

Ліси, парки та сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів^[32]. На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва опікується Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

У лісопарках міста гніздиться чимало видів диких птахів, зокрема хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди кажанів. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України. Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об’єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглися види, занесені до Червоної книги — аполлон, махаон, Синявець Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечірниця. У межах міста трапляються поселення бобрів.

Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів птахів. У період весняної міграції навпроти житлового масиву Оболонь 1994 року спостерігали скупчення гоголів до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі кілька років тому^[коли?] зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх зимує близько 300 особин).

Кілька сотень найстаріших та видатних дерев Києва є ботанічними пам’ятками природи.

Клімат

Клімат помірно континентальний, із м’якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −3,5 °C, липня +20,5 °C. Абсолютний мінімум — −32,2 °C (7, 9 лютого 1929 року)^[33], абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898 року) (за іншими даними: +39,4 °C, 30 липня 1936 року)^[33]. Середньорічна кількість опадів — 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Взимку в Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 20 см, максимальна — 440 см.

Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бала, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум — на серпень (4,8). Середня вологість повітря — від 64 % (травень) до 85 % (листопад).

Клімат Києва
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Абсолютний максимум, °C	11,1	17,3	22,4	30,2	33,6	35,0	39,4	39,3	35,7	27,9	23,2	15,2	39,4
Середній максимум, °C	−0,9	0,0	5,6	14,0	20,7	23,5	25,6	24,9	19,0	12,5	4,6	0,0	12,5
Середня температура, °C	−3,5	−3	1,8	9,3	15,5	18,5	20,5	19,7	14,2	8,4	1,9	−2,3	8,4
Середній мінімум, °C	−5,8	−5,7	−1,4	5,1	10,8	14,2	16,1	15,2	10,2	4,9	−0,3	−4,6	4,9
Абсолютний мінімум, °C	−31,1	−32,2	−24,9	−10,4	−2,4	2,4	5,8	3,3	−2,9	−17,8	−21,9	−30	−32,2
Норма опадів, мм	36	39	37	46	57	82	71	60	57	41	50	45	621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Історія

Заснування

За легендою «Повісті временних літ», Київ заснував легендарний полянський князь Кий разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либіддю^[3]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця V — початку VI століття^[3]. Згідно енциклопедії Британіка, місто було засноване у VI або VII століттях^[4]. Його центром була Старокиївська гора на правому березі Дніпра^[34]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення^[3]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, у зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров’я^[3].

Київська Русь

На межі VIII—IX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об’єднання південних східнослов’янських племен^[3], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір’ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївській горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд^[3]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом^[3]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква^[3].

За правління великого князя Володимира (980—1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «городом Володимира»^[3]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські^[3]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»^[3]. Син Володимира, Ярослав (1019—1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава^[3]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 72 га^[3]. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі^[3]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів^[3]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054—1068, 1069—1073) і Святополк (1093—1113) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю^[3]. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом^[3]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви^[3]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073—1076) заклали монастир святого Симеона^[3]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (з 1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський^[3]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське^[3].

На середину XII століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га^[3].

У 1169 році Києвом заволодів владимиро-суздальський князь Андрій «Боголюбський»^[35][36]. У 1240 році місто захопили монгольські завойовники на чолі з онуком Чингісхана — ханом Батиєм, розвиток міста був перерваний^[2][3].

Незважаючи на спустошення та руйнування під час монгольської навали 1240 року, Київ продовжував грати помітну роль у політичному житті Східної Європи. Хоча чисельність його мешканців різко зменшилася, проте всі його головні історичні райони (Верхнє місто, Поділ, Замкова гора, Печерськ, Берестове, Клов, Видубичі тощо) були заселені. Головне ядро міста (Гора та Поділ) знаходилося в традиційних межах: Золоті та Лядські ворота на Горі та річка Почайна на Подолі. У 2-й половині XIV століття Замкова Гора перетворилася на Дитинець міста^[3][2].

У 1321 році, після поразки у битві на річці Ірпінь Великому князю Литовському Гедиміну, князь Станіслав утік до Рязані, а його місце посів Міндовг Гольшанський — перший київський князь із роду Гольшанських.

Велике князівство Литовське, Руське, Жемантійське

Близько 1362 року Київ входить до складу Великого князівства Литовського. Його князем став Володимир Ольгердович. Входження відбувалося мирним шляхом, за договорами, які лишали все «по старовині». Володимир провадив незалежну політику, карбував власну монету, що, однак, призвело до його заміни в 1394 році на князя Скиргайла Ольгердовича, а після смерті останнього — до встановлення намісництва. Наприкінці XIV — на початку XV століть Київ являє собою політичний центр, де ведуть переговори великі князі литовські, Вітовт, король польський і верховний князь литововський Владислав II Ягайло, великий князь московський Василій Дмитрович, митрополити Кипріян, Фотій, Григорій (Цамблак), хан Тохтамиш. Місто стало головною базою армії Вітовта^[3].

З кінця XIV сттоліття у списках паризької Сорбонни та інших університетів з’являються імена студентів з Києва, під 1436 роком зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» — Іван Тинкевич^[3].

У 1440 році відновлено Київське князівство на чолі з князем Олельком Володимировичем. У 1455—1470 роках у Києві князював Семен Олелькович. Обидва князі користувалися авторитетом, мали династичні зв’язки з великими московськими та тверськими князями, молдовським господарем Стефаном III Великим. Час їхнього правління став для Києва періодом розвитку (базувався на традиціях матеріальної та духовної культури давньоруської доби): було здійснено ремонт Успенського собору та інших церков, створено кам’яні барельєфи із зображенням Оранти, а також нові редакції Патерика Києво-Печерського та інших писемних творів. Київ продовжував бути важливим центром внутрішньої та міжнародної торгівлі, мав право складу. Через місто транзитом ішло багато товарів зі Сходу, Європи, Московії тощо^[3].

Київ був потенційним центром об’єднання руських земель, що перебували в складі Великого князівства Литовського, тому після смерті київського князя Семена Олельковича литовська влада перетворила князівство на воєводство. 1497 року великий князь литовський і руський Олександр Ягеллончик надав Києву Магдебурзьке право. Наприкінці XV століття в місті існував замок, резиденція київських воєвод, та ратуша, місце засідань київського магістрату. 1569 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони^[2][3].

Гетьманщина

Кінець XV століття став початком занепаду Києва, що зумовлювалося загальною кризою Великого князівства Литовського — його нездатністю організувати захист підвладних йому земель від нападів кримських татар, найбільший з яких здійснено 1482 року^[2]. Після Люблінської унії, незважаючи на тиск з боку польських феодалів і Католицької Церкви, у цей час відбувалося економічне піднесення міста^[2]. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року в результаті Хмельниччини увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який в 1659 році отримав статус академії.

Наступний період історії Києва розпочався окупацією його московськими військами після Переяславського союзу 1654 році, укладеного між Військом Запорозьким і Московією. Київ був потрібен московському урядові як «опорний пункт колонізаторської політики на півдні»^[37]. Київ став резиденцією московських воєвод. У 1667 році внаслідок підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. За «вічним миром» 1686 року Київ остаточно відійшов до Московської держави.

Розірвання зв’язків із західними областями України призвело у XVIII ст. до застою в економіці й торгівлі. Від 1782 року Київ став головним містом намісництва, територія якого охоплювала значну частину Гетьманщини. Після 2-го поділу Польщі (1793) і приєднання до Московії західноукраїнських воєводств, 1797 року була утворена Київська губернія. Із Дубна до Києва був переведений щорічний (у січні) Контрактовий ярмарок. Ці події поновили зв’язки Києва із західними областями й сприяли притоку поляків, головно шляхти, що посіла значне місце в житті Києва до польського повстання 1830—1831 років. У цей час московським урядом вживалися заходи для перетворення Києва, шляхом русифікації й витіснення із нього польського та єврейського населення, «на чисто російське місто»^[38].

Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку XVIII століття завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв’язку з перенесенням полкової канцелярії до Козельця. У 1708 році місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. З осені 1770 до літа 1771 року Київ страждав від епідемії чуми. Загинуло 2819 людей, переважно на Подолі. Після скасування автономії Війська Запорозького в 1782 Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам’ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

Російська імперія

За часів правління Російської імперії в XVIII — початку XX століття Київ був великим провінційним містом, п’ятим за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави й Одеси.

У 20-х роках XIX ст. у Києві налічувалося близько 40 000 населення, з яких 18 000 було військових.

Після повстання декабристів, 1827 року у Києві засновується генерал-губернаторство, що об’єднувало Київську, Подільську й Волинську губернії, задачею котрого було проведення русифікаторської політики царизму й боротьба проти революційного руху.

1840 року скасовано дію Литовського статуту.

Культурне, освітнє життя українців міста ускладнилося після Валуєвського циркуляра 1863 року, Емського указу 1876-го.

На відміну від попередніх століть кияни вперше дістали можливість розвивати своє місто в мирних умовах. Російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу й Старокиївської гори, а й розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста була Володимирська, а центром ділового життя — контрактові ярмарки на Контрактовій площі.

У XIX столітті в Києві з’являються перший університет й оперний театр, проведено телефон і телеграф, розпочато рух Київського трамвая. Попри ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорстку русифікацію місцевого польського, українського і єврейського населення.

Українська революція

У добу української революції та визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність. 3 березня 1917 року, після падіння царського режиму, у місті створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 року вона III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку, а Київ — її столицею. 8 лютого 1918 року містом заволоділи більшовики, проте після укладання Берестейського миру його визволили війська Центральних держав. Протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року Київ був столицею Української Держави, якою керував гетьман Павло Скоропадський. Після повалення гетьманату до 14 лютого 1919 року в Києві базувалася Директорія УНР. У лютому 1919 року місто повторно зайняли більшовики, у серпні — окупували війська Антона Денікіна, а в грудні — знову більшовики. 7 травня 1920 року Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час радянсько-польської війни. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу остаточно повернувся під радянську владу.

• 

• 

• 

  Мапа Києва, 1842

Радянський період

Сталінський терор, знищення українства

У 1930-ті роки в Києві запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, уведено в дію першу АТС, організовано центральне опалення.

У 1934-му до міста перенесена з Харкова столиця УСРР.

Починаючи з 1930-х у Києві почалися Сталінські репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Комуністи, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський та Військовий Микільський собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Благовіщенську церкву-дзвіницю Кирилівського монастиря, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги тощо. На місці зруйнованих пам’яток комуністи масово споруджували пам’ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.

Друга світова війна та післявоєнний період

19 вересня 1941 року, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони Київ був напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами. Місто на два роки стало адміністративним центром Київської генеральної, міської та сільської округ. 6 листопада 1943 радянська влада повернула собі місто.

У ході боїв Київ сильно постраждав, зокрема через підривні роботи комуністичних партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х. У 1948 року завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, а в 1949 споруджено Дарницький залізничний міст та Міст Патона. У 1950 створену першу в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а в 1951 розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр.

У 1960 році запущено першу ділянку метрополітену, зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музей історії України у Другій світовій війні (до 2015 року мав назву «Музей історії Великої Вітчизняної війни»). Разом із тим із середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв’язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

Незалежна Україна

Кінець XX — початок XXI століття

У 1991 року Київ став столицею незалежної України. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано лінію метрополітену на Лук’янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000 — початку 2001 року Київ став центром політичної акції «Україна без Кучми». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада 2004 до січня 2005-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації президентських виборів, які отримали назву Помаранчева революція. З листопада 2013-го по лютий 2014-го Київ став центром Революції гідності, у ході якої у зіткненнях зі спецпідрозділами «Беркуту» в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.

11 березня 2016 року у Києві 79 бульварів, вулиць, площ і провулків отримали нові назви в рамках виконання закону про декомунізацію (відповідний документ опубліковано на сайті Київської міської державної адміністрації)^[39].

11 березня 2020 Кабінет міністрів прийняв постанову Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19^[40], якою на території України встановлено карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 р. і заборонено:

• відвідування закладів освіти її здобувачами;
• проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

16 березня 2020 року Україна закрила кордони. Громадяни України, що подорожують власним транспортом, можуть перетинати пункти пропуску^[41]. Пункти пропуску працюватимуть для українців, що повертаються до України. Також до України можуть в’їхати іноземці, що мають місцеву посвідку на проживання. Пункти пропуску працюватимуть для вантажних перевезень, медичні вантажі будуть перевірятися митницею за одну добу^[42].

Пізно ввечері 16 березня в Києві виявлено 2 випадки захворювання на коронавірус. Один київський випадок бере початок з Радомишля.^[43] Також 16 березня тимчасово заборонили церковні служби та обряди^[44].

Російсько-українська війна

Військова агресія Російської Федерації як частина російського вторгнення в Україну тривала на околицях та в самому місті з 24 лютого по 2 квітня 2022 року^[45]. Суповоджувалася масованими ракетними, авіаційними та артилерійськими обстрілами.

Тривала 1 місяць, 1 тиждень та 1 день, спричинивши тяжкі воєнні злочини та злочини проти людства на окупованих територіях у цей період. Це зумовило різку критику російської влади Сполученими Штатами Америки, країнами Європейського союзу та іншими розвиненими країнами. У відповідь на різанину в Бучі Данія, Естонія, Франція, Німеччина, Італія, Латвія, Литва, Румунія, Іспанія та Швеція вирішили вислати частину російських дипломатів зі своїх країн, услід за чим з’явився потужний пакет економічних санкцій.

Після широкомасштабного розголосу трагедії міжнародними ЗМІ, Конгрес США ухвалив закон проленд-ліз для оборони демократії України.

Символіка

Символікою міста Києва є герб Києва, прапор Києва та гімн Києва. Також місто має логотип у двох версіях: українською та англійською мовою.

Сучасним гербом Києва є зображення святого покровителя міста архангела Михаїла на синьому щиті. Цей герб був офіційно затверджений Київською міською радою 18 квітня 1995 року^[46]. Він є подібним до герба Київського воєводства^[47]. Прапор Києва є ідентичним до герба — архангел Михаїл на синьому полотнищі.

Найстарішим відомим гербом Києва є герб датований 1480 роком. На ньому зображені лук зі стрілою, який натягують дві висунуті з хмари руки. В XVII сторіччі почав використовуватись герб із зображенням арбалета замість лука, який тримає лише одна рука. Зараз цей герб використовується як сучасний герб Подільського району. Герб із зображенням архангела Михаїла до 1782 року використовувався як герб Київського Воєводства (на червоному фоні) та Київського полку (на синьому фоні), а з 1782 року до моменту захоплення Києва більшовиками як герб міста Києва^[48]. Від початку 1920-х до 1969 року місто не мало власного герба, поки не був затверджений радянський герб Києва, на якому були зображені лук та гілка каштану разом із зіркою міста-героя та серпом із молотом. Радянський герб Києва слугував офіційним до затвердження сучасного герба в 1995 році.

• 

  Герб Києва у XV—XVI століттях.

• 

  Герб Києва у XVII—XVIII століттях.

• 

  Герб Києва часів УРСР/України (1969—1995).

Гімном Києва є пісня «Як тебе не любити, Києве мій!», яку в 1962 році створили композитор Ігор Шамо та поет Дмитро Луценко і яку того ж року вперше виконав співак Юрій Гуляєв^[49]. Пісня була затверджена Київською міською радою як офіційний гімн 13 листопада 2014 року, а до того вона довгий час була неофіційним народним гімном^[50]. Під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софійській площі близько 3 тисяч учасників разом із міським головою Віталієм Кличком взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання цієї пісні^[51][52]. Також Києву присвячена «Пісня про Київ [Архівовано 9 Березня 2020 у Wayback Machine.]» заслуженого артиста України Юрка Юрченка.

Логотип Києва був створений у 2011 році дизайнером Андрієм Федоровим у рамках підготовки до Євро-2012 і був затверджений 21 грудня 2012 року^[53]. Логотип являє собою поєднання чотирьох фігур, які символізують певну рису міста: крапля, яка символізує річку Дніпро; каштан, який символізує Київ як місто-парк; купол, який символізує велику кількість церков та храмів; серце, яке символізує любов киян до свого міста^[54].

Влада

Міська

Після здобуття Україною незалежності в місті була впроваджена система двовладдя — одночасне існування інститутів голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) та Київського міського голови (мера Києва), що було закріплено в законі «Про столицю України — місто-герой Київ»^[55]. Голова КМДА призначається президентом України як і в інших 26 адміністративних одиницях України першого рівня, і є керівником виконавчої влади міста. Голова міськради як і в будь-якому місті України обирається мешканцями Києва терміном на 5 років на загальних виборах й очолює місцевий орган самоврядування — Київську міську раду. В 1999—2010 роках обидві посади обіймала одна особа.

25 травня 2014 року на виборах міського голови перемогу здобув Віталій Кличко, який 5 червня 2014 року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов’язків.

25 червня 2014 року указом Президента України на посаду Голови КМДА призначено нинішнього міського голову Віталія Кличка.

Головний орган київського міського самоврядування — Київська міська рада — складається зі 120 депутатів, яких обирають мешканці міста терміном на 5 років. Новий склад обрано 25 травня 2014 року.

Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

До 31 жовтня 2010 року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.

Загальнодержавна

У Києві як місті, наділеному Конституцією України столичними функціями, розміщуються всі центральні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.

• Офіс Президента — постійний орган, утворений Президентом України для реалізації його повноважень, розташований на вул. Банковій, 11.
• Верховна Рада — законодавчий орган влади, розташований на вул. Михайла Грушевського, 5.
• Кабінет Міністрів — виконавчий орган влади, розташований на вул. Михайла Грушевського, 12/2.
• Конституційний Суд — судовий орган влади, що гарантує верховенство Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, розташований на вул. Жилянській, 14.
• Верховний Суд — судовий орган влади, розташований на вул. П. Орлика, 4-а.
• Національне антикорупційне бюро — державний антикорупційний орган, розташований на вул. Сурікова 3.^[56]

Урядові споруди
Будівля Верховної Ради  Будинок Уряду України  Будівля Офісу Президента України  Будівля міністерства закордонних справ України  Будівля Конституційного Суду України  Будівля Верховного Суду України

Адміністративний поділ

Територія міста поділена на 10 адміністративних районів:

Район	Площа, км²	Населення (1 січня 2021), тис осіб	Густина, ос/км²
Правий берег Дніпра:
Голосіївський	160,78	254 тис.	1579
Оболонський	110,32	318,1 тис.	2883
Печерський	19,57	163,6 тис.	8359
Подільський	34,08	209,1 тис.	6135
Святошинський	102,63	341,8 тис.	3330
Солом’янський	40,52	384,6 тис.	9491
Шевченківський	26,63	215,9 тис.	8107
Лівий берег Дніпра:
Дарницький	132,24	348,4 тис.	2634
Деснянський	154,2	368,4 тис.	2389
Дніпровський	66,7	357,9 тис.	5365
Київ	847,67	2 962 180	3494

Дані про площу подано згідно з [1])

Демографія

Населення

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
IX століття	50 000	—
XII століття	100 000	+100.0%
1552	6000	−94.0%
1571	12 000	+100.0%
1742	15 000	+25.0%
1770	20 000	+33.3%
1771	17 000	−15.0%
1806	27 200	+60.0%
1811	23 300	−14.3%
1840	44 700	+91.8%
1863	68 400	+53.0%
1865	71 365	+4.3%
1874	116 774	+63.6%
1897	247 723	+112.1%
1913	595 000	+140.2%
1919	544 369	−8.5%
1923	422 975	−22.3%
1926	512 088	+21.1%
1931	586 000	+14.4%
1933	608 000	+3.8%
1937	775 850	+27.6%
1939	846 724	+9.1%
1943	180 000	−78.7%
1959	1 104 334	+513.5%
1964	1 292 000	+17.0%
1970	1 631 908	+26.3%
1979	2 143 855	+31.4%
1981	2 248 000	+4.9%
1989	2 587 945	+15.1%
2001	2 611 327	+0.9%
2008	2 740 233	+4.9%
2014	2 868 702	+4.7%
2019	2 966 278	+3.4%

Київ є найбільшим містом України і сьомим за чисельністю населення у Європі. Станом на 1 жовтня 2018 року наявне населення у Києві становило 2 944 408 особи^[57], постійне дещо менше — 2 893 932^[57]. За останні десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. 2010 року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так, на січень 2010 року населення міста становило 2785,1 тис. осіб^[58], а на січень 2011 року — 2799,2 тис. осіб^[57]. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом із незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб^[59]. Разом із навколишніми передмістями Київ утворює Київську агломерацію із сукупним населенням за різними оцінками від 3,4 до 5 млн мешканців. Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення становив 120,8 злочину, із них 32,6 тяжких та особливо тяжких^[60].

Жителі Києва називають себе кия́нами ще з князівських часів, що відображено в Повісті временних літ («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва Кыяны») та Руській Правді («Микыфоръ Кыянинъ»).

Мова

Історична динаміка мовного складу (рідної мови) населення Києва за переписами:

	1874	1897	1926	1979[61]	1989[62]	2001[62]
Українська	31,4 %	22,2 %	27,9 %	53,0 %	57,6 %	72,1 %
Російська	47,4 %	54,2 %	52,3 %	45,0 %	41,1 %	25,3 %
Інша	21,2 %	23,6 %	19,0 %	2,0 %	1,3 %	2,6 %

Розподіл населення Києва за рідною мовою за результатами перепису 2001 року^[63]:

• українська — 72,15 %
• російська — 25,27 %
• білоруська — 0,12 %
• вірменська — 0,08 %
• молдовська — 0,03 %
• єврейська — 0,02 %
• польська — 0,02 %
• болгарська — 0,02 %

Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українською вдома розмовляли 30 % населення міста, російською — 33 %, українською та російською в рівній мірі — 36 %, українською та іншою мовою в рівній мірі — 1 %.^[64]

Релігія

За релігійною приналежністю 64 % мешканців Києва назвали себе вірянами (2006). Основну масу вірян становлять православні християни. Порівняно невелика частина вірян або зараховує себе до якихось інших конфесій (3 %), або взагалі вагається ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12 %) (за інформацією Research & Branding Group).

Національний склад

Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українці становили 91 % населення міста, росіяни — 7 %, інші народності — 2 %^[64].

Національний склад Києва у 1874—2001 роках, тис. осіб

Нац-сть	1874[65] (мова)	1897[66] (мова)	1919[67]	1926[68]	1939[69]	1959[70]	1970[71]	1979[71]	1989[72]	2001[72]
Українці	38,6	31,43 %	55,1	22,22 %	128,7	23,64 %	216,5	42,28 %	450,6	53,21 %	663,9	60,11 %	1056,9	64,76 %	1455,6	67,89 %	1863,7	72,45 %	2110,8	82,22 %
Росіяни	58,2	47,42 %	134,3	54,20 %	232,1	42,65 %	125,5	24,51 %	139,5	16,47 %	254,3	23,02 %	373,6	22,89 %	474,4	22,13 %	536,7	20,87 %	337,3	13,14 %
Євреї	12,9	10,53 %	30,0	12,08 %	114,5	21,07 %	140,3	27,40 %	224,2	26,48 %	153,5	13,90 %	152,0	9,31 %	132,2	6,17 %	100,6	3,91 %	17,9	0,70 %
Поляки	7,9	6,41 %	16,6	6,69 %	36,8	6,77 %	13,7	2,68 %	11,8	1,39 %	8,5	0,77 %	9,7	0,59 %	10,5	0,49 %	10,4	0,40 %	6,9	0,30 %
Всього	122,7	100,00 %	247,7	100,00 %	544,4	100,00 %	512,1	100,00 %	846,7	100,00 %	1104,3	100,00 %	1631,9	100,00 %	2143,9	100,00 %	2572,2	100,00 %	2567,9	100,00 %

Економіка

Основна характеристика

У X—XIII століттях основу економіки Києва становили сільське господарство, ремесло, торгівля. У місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей^[3]: гончарі, ковалі по чорних і кольорових металах, ливарники, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли техніками емалі, черні, зерні, поливи. На XI століття в місті діяло вісім ринків, найбільшими з яких були «Бабин торжок» у княжому місті та «Торговище» на Подолі^[3]. З Києва імпортували сировину (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). У місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи — Грецький, що сполучав Скандинавію із Візантією; Київський, що сполучав Русь із Польщею, Чехією та Баварією; Залозний, що вів на Кавказ, до азійських країн^[3].

2005 року ВРП становив 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після Москви, Праги, Будапешта, Варшави і Бухареста; ВРП на душу населення — 12 000 $; середня заробітна плата — 280 $, а вже в грудні 2010-го — 528 $.

Зростання ВРП 2006 року — 5,3 %. На 2004 рік сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій становив 2,7 мільярда доларів США, експорт — 4,13 мільярда доларів США.

На Київ припадає 5,6 % населення України, 20 % ВВП, 30 % прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75 % вищий за середній по країні ($6800).

2004 року 1,35 мільйона мали роботу, із них 884 тисячі (65,6 %) — на великих та середніх підприємствах. 79 % працюють у сфері послуг, із них 23 % — у сфері торгівлі, 15 % — у сфері нерухомості. Лише 21 % зайнято в промисловому виробництві. Сфера послуг дає понад 82 % ВРП міста та понад 30 % обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5 %.

Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва, — транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси^[73].

Бюджет міста

Доходи столиці у проекті бюджету на 2022 рік плануються в сумі понад 68 млрд грн, видатки — понад 66 млрд грн^[74].

Промисловість

Київ — один із найбільших індустріальних центрів України. 2010 року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8 млн ₴^[75] (близько 4 % від загальноукраїнського обсягу^[76]). У структурі реалізованої продукції за січень-жовтень 2016 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (47,9 %) та на виробництво й розподілення електроенергії, газу та опалення (19,3 %)^[77]. Місто є великим центром машинобудування, зокрема важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловостей.

У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості:

• Харчова: «Оболонь», «Росинка», «Славутич», «Рошен» (Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса), «Олком».
• Машинобудівна: ДВРЗ, Перший київський машинобудівний завод, Київський бронетанковий завод, Кузня на Рибальському, АНТК імені Антонова, «Арсенал».
• Хімічна: фармацевтична фірма «Дарниця», «Київхімволокно», Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод.

Заробітна плата

Станом на 2022 рік середня заробітна плата в Києві становила 21 347 гривень на місяць. Найбільш високо оплачувалися професії в сфері добувної промисловості та розроблення кар’єрів (44 346 гр./міс.), інформації та телекомунікації (35 337 гр./міс.) і фінансової та страхової діяльності (30 234 гр./міс.). Найменше оплачувалися професії в сфері тимчасового розміщення і організації харчування (10 837 гр./міс.), будівництва (11 573 гр./міс.) та сільського/лісового/рибного господарства (12 456 гр./міс.).

По роках (станом на січень кожного)^[78].

Рік	Зарплата
2007	1865
2012	4148
2017	9292
2022	21 347

Туризм

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (жовтень 2015)

Істотну роль в економіці міста відіграє туристичний бізнес, пов’язаний із прийманням гостей з України і зарубіжних країн, а також пов’язана з цим економічна активність у сфері обслуговування. Місто володіє значною історико-культурною спадщиною, розвинутим сучасним мистецтвом та оздоровчою базою для формування туристичного продукту, для перетворення туризму у важливу галузь міської економіки. За попередніми розрахунками у 2011 році Київ відвідали понад 1,2 млн туристів, що на 20 % більше, ніж у 2010 році. За 2011 рік від діяльності туристичних підприємств і готелів у міську казну надійшло 540 млн ₴, зокрема близько 6 млн ₴ від впровадження туристичного збору^[79].

Станом на 22 грудня 2010 року в Києві зареєстровано 2212 туристичних підприємств, 1051 — турагенти і 1161 — туроператорів. У місті діє понад 150 закладів розміщення різної форми власності та підпорядкування більш ніж на 9,6 тис. номерів, з яких 90 — готелів, потужністю понад 8 тис. номерів, решта — інші засоби тимчасового розміщення (проживання) на 1,6 тис. номерів. За категорією комфортності в місті є такі готелі:

Клас готелю[en]	Кількість готелів	Кількість номерів	Найменування готелів (мережа)
	7	931	«Hyatt Regency Kyiv» ( Hyatt Hotels Corporation) «Opera Hotel Kyiv[en]» ( Leading Hotels of the World, Ltd.[en]) «Hilton Kyiv» ( Hilton Hotels & Resorts) «Fairmont Grand Hotel Kyiv» ( Fairmont Hotels and Resorts[en]) «InterContinental Kyiv» ( InterContinental Hotels Group) «Premier Palace Hotel Kyiv» «City Holiday Resort & SPA»
	26[80]	понад 1500	Редісон САС, Київ, Президент-готель, Національний, Рів’єра на Подолі, Поділ-Плаза, Вісак, Піросмані, Фараон та ін.
	19	3186	Турист, Дніпро, Салют, Русь, Спорт, Либідь та ін.
	20	1133
	7	176

Протягом 2004—2010 років у м. Києві відкрилося 36 готелів різної категорійності, темп приросту становив 35,14 %^[81].

31 серпня 2018 року Київ посів високе 15-е місце у рейтингу найулюбленіших міст світу для фототуристів^[82].

На початку 2020 року Київ названо найбільш вигідним містом Європи для бюджетного відпочинку. Українська столиця зайняла перший рядок у рейтингу туристичних міст Європи для бюджетної подорожі — вікенд на двох у Києві обійдеться до 250 євро^[83].

Інфраструктура

Охорона здоров’я

У Києві працюють державні заклади охорони здоров’я, також тут найбільша в Україні кількість приватних клінік.

Органи правопорядку та з надзвичайних ситуацій

У столиці України створено Фонд захисних споруд цивільного захисту міста Києва, який складається з розгалуженої системи споруд-укриттів для надійного захисту населення під час різноманітних надзвичайних ситуацій, а також у період воєнного стану^[84]. У місті працює Головне управління національної поліції України в Києві, Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій України в Києві, Північне оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України, Головне управління Державної міграційної служби України в Києві, Регіональний сервісний центр МВС України в Києві.^[85]

Транспорт

Київ є найбільшим транспортним вузлом України. До транспортних магістралей міста Києва належать автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні відіграють мости через річку Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер. У міжнародному сполучені найважливішу роль відіграють міжнародні аеропорти «Бориспіль» та «Жуляни».

Аеропорти

Київ — потужний авіавузол. Тут діють: два пасажирські аеропорти, один вантажний, один військовий, шість злітно-посадкових смуг (ЗПС) та п’ять пасажирських терміналів:

• Міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва. В аеропорту є дві ЗПС та 5 пасажирських терміналів — A, B, C, F та D. Аеропорт є найбільшим у країні, обслуживши 2016 року 8650 тис. пасажирів. Аеропорт є базою для авіакомпанії МАУ.
• Міжнародний аеропорт «Київ» («Жуляни»), що має два пасажирські термінали. Розташований на південно-західній околиці міста. Після переходу 2011 року до аеропорту авіаперевізника Wizz Air збільшився пасажиропотік у ньому, супроти 2010 року, у 16,2 раза, із 29 тис. осіб до 469,8 тис. осіб^[86].

У 2016 році пасажиропотік склав 1270 тис. осіб.

• Вантажний аеропорт «Гостомель», розташований за 12 км на північний захід від Києва, є базовим аеропортом для авіакомпанії Авіалінії Антонова.

Також у місті Васильків розташований воєнний аеропорт. А в державному підприємстві «Київський авіаційний завод „Авіант“» розташована злітно-посадкова смуга.

Залізниця

Київ — потужний залізничний вузол. У Києві розташоване головне управління Південно-Західної залізниці, діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція — Київ-Пасажирський. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на станції Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито 2008 року) вокзалів, до яких у перспективі може бути проведена лінія метрополітену.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції і зупинні пункти, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:

• Київ-Пасажирський;
• Почайна;
• Сирець;
• Святошин;
• Видубичі.

Саме вони в майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересідних вузлів.

Залізничні маршрути розходяться від Києва в п’яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростенському (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінківському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також Києвом проходить так зване північне півкільце (від станції Київ-Волинський і станції Святошин через станцію Почайна та Київ-Дніпровський до станції Дарниця). Усі магістральні залізниці електрифіковано. Крім магістральних, існує відомча неелектрифікована гілка від станції Почайна до Вишгорода та місцеві залізничні колії промислового призначення.

5 жовтня 2011 року почала працювати міська електричка: кільце загальною довжиною в 50,8 км зв’язує 14 станцій, усі лінії метрополітену, й дає змогу об’їхати місто за 1 годину 30 хвилин. Електричка стала міському бюджету у 223 млн ₴^[87].

Річковий транспорт

Київський річковий порт засновано в липні 1897 року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до станції метро «Дніпро». За радянських часів Дніпром регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси Дніпром вважаються нерентабельними — виконуються переважно прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро

У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року^[88]. Проте депутати міської Управи відхилили цей проєкт. Так само сталося і в Москві, де провалилися проєкти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проєкт будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро в Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана Української Держави Павла Скоропадського мав намір будувати урядовий центр і лінію метро в районі Звіринця. Цим проєктам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії Симона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.

Після закінчення німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 року Постановою Ради народних комісарів СРСР відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проєкт та генеральний кошторис із тим, щоб уже в IV кварталі того ж року внести на затвердження уряду проєктне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року відкрили першу ділянку Святошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км із п’ятьма станціями — «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З 1960 року побудовано три лінії загальною довжиною 69,65 км, що налічують 52 станції, які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4 млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам’ятками історії та культури.

Київський метрополітен активно розвивався: у 2010—2013 роках відкрилися шість нових станцій на півдні Оболонсько-Теремківської лінії — «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська», «Виставковий центр», «Іподром» та «Теремки». Однак згодом будівництво і проєктування нових станцій і ліній призупинено: підготовка до спорудження четвертої (Подільсько-Вигурівської) лінії, проєктні роботи щодо п’ятої (Лівобережної) лінії метрополітену призупинені.

Трамвай

Київ був першим містом України, а також всієї тогочасної Російської імперії, у якому відкрито рух електричного трамвая. Перший трамвай запущено в червні 1892 року на лінії довжиною 1,5 км Олександрівським (тепер — Володимирським) узвозом. 30 грудня 1978 року в Києві стала до ладу перша в СРСР лінія швидкісного трамвая від площі Перемоги до житлового масиву Південна Борщагівка, побудована за ініціативою Володимира Веклича^[89][90] і Василя Дяконова^[91][92].

1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі — загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадало, на 2005 рік відповідні показники зменшилися до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень становив близько 175,6 млн^[93]. Після реконструкції мосту Патона 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини — лівобережну та правобережну. У 2010 році завершено реконструкцію Борщагівської лінії швидкісного трамвая, а 2012 року відкрито реконструйовану та подовжену до станції міської електрички Троєщинську лінію, яка була споруджена 2000 року, але згодом закрита через малий пасажиропотік^[94].

Фунікулер

Проблема зв’язку між Верхнім містом та низинним Подолом існувала стільки, скільки існує Київ. Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім — Андріївським узвозом. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер А. А. Абрагамсон; проєкт розробили інженери М. К. П’ятницький та М. І. Баришников. Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений коштом товариства Київської міської залізниці. Спорудження фунікулера тривало протягом 1902—1905 років. Фунікулер відкрито 7 травня 1905 року. Колії підйому простяглися на 200 метрів.

1958 року проведено кардинальну реконструкцію фунікулера: у машинному залі встановили сучасніше устаткування, яке, крім усього, ще й гарантувало повну безпеку руху. А наприкінці 1984 року фунікулер пережив ще одне оновлення: лінія подовжилася на 38 метрів.

Щороку цей незвичайний вид транспорту перевозить 2,8 млн пасажирів, серед яких чимало туристів.

Оскільки найбільш схожим на фунікулер видом транспорту є трамвай, проїзні квитки на трамвай діють також і на фунікулер, а вартість однієї поїздки становить 3 гривні. До листопада 2008 року існували єдині квитки, котрі діяли як у автобусах, тролейбусах, трамваях, так і в фунікулері. Нині запроваджено спеціальні жетони для проходу на станції фунікулеру.

Тролейбус

Роботи з організації тролейбусного руху в Києві розпочато 1934 року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська (нині — Велика Васильківська) вулиця. У повоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.

12 червня 1966 року^[95][96] київський винахідник Володимир Веклич^[97][98] створив перший у світовій практиці^[99] тролейбусний поїзд^[100]. На момент 1983 року у 296 тролейбусних поїздах за системою Володимира Веклича^[101] працювали вже більше половини парку київських тролейбусів, що дозволило вивільнити більше ніж 800 водіїв, та підняти провізну спроможність тролейбусного транспорту столиці в 1,6 рази^[95]. Успішний досвід киян був перейнятий електротранспортниками Риги, Ленінграда, Таллінна, Дніпропетровська, Харкова, Севастополя, Краснодара, Новосибірська та багатьох інших міст колишнього СРСР^[102].

Із 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема Київського заводу електротранспорту (виготовлялися в 1991—1994 роках), київського авіазаводу, ВО «Південмаш» (м. Дніпро) та Львівського автомобільного заводу^[103][104].

Станом на 2000 рік у Києві діяло 35 тролейбусних маршрутів. Довжина мережі сягнула 324,9 км, парк становить 640 машин, з яких 24 % — замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.

Автобус

Уперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито 1925 року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині — Європейська площа) — вулиця П’ятакова (тепер вулиця Саксаганського). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок «Мерседес-Даймлер» і «Фіат». Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з 1932-го — 19-місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року — 24-місними автобусами ЗІС-16. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (пізніше вулиця Івана Кудрі, тепер вулиця Джона Маккейна). У ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. 1937 року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року — близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста в післявоєнні роки. Кількість перевезень пасажирів 1967 року у порівнянні з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647 км, кількість перевезень становила близько 1 млн пасажирів на добу. Нині у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.

Мости через Дніпро

Перший капітальний міст через Дніпро споруджено 1853 року — так званий Ланцюговий міст. 1870 року під керівництвом військового інженера А. Є. Струве побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст — Петрівський — споруджено 1917 року, однак невдовзі він був зруйнований (відновлений 1929 року). У районі нинішнього моста Патона існував Наводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицям Старонаводницькій і Новонаводницькій. У 1914 році на його місці збудували стаціонарний дерев’яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений 1921 року й проіснував до 1935-го, коли був замінений іншим дерев’яним мостом. Під час Другої світової війни всі мости через річку Дніпро зруйнували. Після визволення Києва (6 листопада 1943 року) споруджено тимчасові дерев’яні мости.

Сьогодні береги Дніпра в межах міста з’єднують 8 мостів, із них 4 автомобільні — Північний, міст Метро, міст Патона та Південний, два залізничних — Дарницький та Петрівський, один залізнично-автомобільний — Кірпи, а також пішохідний міст. Триває спорудження Подільського.

Архітектура

Загальна характеристика

У X—XIII століттях Київ забудовувався кварталами зрубних і каркасно-стовпових споруд, переважно двоповерхових^[3]. Планування міста в X—XIII ст. було садибно-вуличним^[3]. Деякі вулиці замощувалися дерев’яними мостовими^[3]. У князівській частині Києва стояли кам’яні будинки^[3]. Найбільшими спорудами були цегляні хрестово-купольні храми, виконані в руському стилі з елементами візантійського — Десятинна церква (989—996), Софійський собор (1037), Іриниська і Георгіївська церкви (1037), Михайлівський Золотоверхий собор (1113)^[3]. Вони мали багато бань, пірамідальну композицію, хрещаті стовпи^[3].

Найдавніші будови Києва належать до XI—XII століть. Збереглися також будинки XVII—XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX — початку XX століття, виконані у стилі модерну та конструктивізму. Загалом у місті збереглося близько 3000 споруд XI — початку XX століття, зокрема понад 70 храмів тих часів. До найвизначніших архітектурних пам’яток Києва зараховують такі:

• Золоті ворота
• Софійський собор (XI ст.)
• Києво-Печерська лавра (XI—XVIII ст.)
• Кловський палац
• Маріїнський палац
• Червоний корпус КНУ
• Будинок з химерами
• Національний банк України
• Національна опера України
• Києво-Могилянська академія
• Київський політехнічний інститут
• Видубицький монастир (XI ст.)
• Михайлівський Золотоверхий собор
• Церква Спаса на Берестові (XII ст.)
• Воскресенська церква
• Андріївська церква
• Набережно-Микільська церква
• Покровська церква
• Троїцька церква
• Київська кенаса
• Київський Париж (1901)
• Київський цирк
• Київський державний академічний театр ляльок

Серед пам’яток новітньої епохи — Хрещатик, Київський метрополітен, Кабінет Міністрів, Секретаріат Президента, Висотний житловий будинок за адресою вул. Хрещатик, 25 та Національний спортивний комплекс «Олімпійський».

Парки

Київ має велику кількість садів та парків для відпочинку, серед яких Національний ботанічний сад, Ботанічний сад ім. Фоміна, Парк Шевченка, Хрещатий парк, Маріїнський парк, Міський сад, Володимирська гірка, Парк «Аскольдова Могила», Парк Вічної Слави, Пейзажна алея, Сквер Чорновола, Гідропарк, Голосіївський парк, Голосіївський ліс, Парк партизанської слави, Парк «Перемога», Пушкінський парк, Зоопарк.

Наймасовіше кияни та гості міста відвідують Національний ботанічний сад у пору цвітіння Саду бузків, Андріївський узвіз під час святкування Дня Києва, а також міську виставку квітів, яка щорічно проводиться у Печерському ландшафтному парку довкола Співочого поля у дні святкування Дня Незалежності України в останній тиждень серпня.

У парку Кіото 3 вересня 2011 року висаджено найдовшу в Європі алею сакур^[105].

Пам’ятники та скульптури

У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам’ятників, монументів, скульптурних груп, пам’ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. У Києві як місті мультикультурному в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.

Як і в інших містах України, переважна більшість пам’ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деякі з них, з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об’єктів культури, місць історичних подій, проживання та/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.

Хмарочоси

Місто славиться своїми історичними й сучасними хмарочосами. Перші висотні будинки з’явилися в Києві ще на початку XX століття: Київський Париж (1901), Хмарочос Гінзбурга (1912), Будівля Кабінету Міністрів України (1938).

У роки «післявоєнної відбудови» міста в Києві збудували такі відомі хмарочоси, як: висотний житловий будинок за адресою Хрещатик, 25 і Готель «Україна» (до 2001 року — готель «Москва»).

У 1970—1980-ті роках у місті з’явилися «готелі-хмарочоси»: «Київ», «Русь», «Турист», «Спорт» та інші.

Нині в Києві розташовано п’ять найвищих хмарочосів України: БФК «Gulliver», БЦ «Парус», ЖК «Корона», ЖК «Корона» № 2 і будівля Апеляційного суду міста Києва.

У 2012 році завершено будівництво 48-поверхового житлового комплексу на Кловському узвозі, який має висоту 168 метрів. На проспекті Перемоги, поруч із центральним загсом, триває спорудження хмарочосу Sky Towers. По завершенню він буде найвищим хмарочосом України (висотою 210 метрів) і матиме 47 поверхів.

У проєкті залишається спорудження бізнес-центру «Київ-сіті» на Рибальському острові, де височітимуть хмарочоси висотою у 200—300 метрів.

Станом на 2020 рік у Києві зведено 1199 будівель заввишки понад 35 метрів — це найбільша кількість хмарочосів серед європейських міст, про це стало відомо з рейтингу SkyscraperPage^[106][107].

Тимчасові споруди

Станом на березень 2014 року в Києві близько 15 тисяч кіосків^[108]. Станом на 1 січня 2014-го в Києві діяли 423 кіоски з пресою^[109].

Площі

Нині в Києві 114 площ і майданів. З них 56 мають назви, а 58 — досі безіменні. Для порівняння: у Москві лише 27 площ, у Варшаві — 62^[110]. Найбільшою площею Києва є Майдан Незалежності (центральний), а найменшою — Святошинська площа.Найвіддаленіша від центру (по прямій від майдану Незалежності) — Гостомельська (на 12,6 км), потім ідуть Харківська — на 12,5 км, Святошинська — на 11,4 км, Одеська — на 10,1 км, Шевченка — на 9,5 км. Найвищі будинки (від 16 до 25 поверхів) — на Святошинській площі, а найнижчі (приватні одноповерхівки) на Гостомельській. Найзеленішою традиційно вважається Ботанічна площа.

Культура

Питаннями діяльності культурно-освітніх, мистецьких закладів міського підпорядкування займається Головне управління культури Київської міської державної адміністрації, у веденні якого нараховується 18 театрів міського та 4 театри районного підпорядкування, 6 концертних організацій.

Музика, театр і кіно

Головними осередками сучасного музичного життя міста Києва є: Національна опера України, Національна філармонія України, Будинок органної та камерної музики, Київський державний театр оперети. Концерти академічної музики проводять також у Великому та малому залах Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, концертному залі Будинку звукозапису, Будинку вчених, Будинку вчителя, Будинку Актора, концертних естрадах Центрального і Хрещатого парків.

У Києві діють такі хорові колективи, як Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім. Верьовки, чоловіча хорова капела України ім. Л. М. Ревуцького, Народна академічна хорова капела НАН України «Золоті Ворота», камерні хори «Київ», «Хрещатик», «Credo», хорова капела хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» тощо.

Концерти розважальної музики відбуваються в Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, ДК КПІ, Центральному домі художника, концертному зал FreeDom та інших залах^[111]. У теплу пору року концерти та фестивалі української етно- та рок-музики проводять також на Співочому полі.

Періодично в Києві проводяться музичні фестивалі, зокрема: академічної музики — Київ Музик Фест, Форум музики молодих, Музичні прем’єри сезону, фестиваль фортепіанної музики «Володимир Крайнєв запрошує», фестиваль хорової музики Золотоверхий Київ; а також фестивалі естрадної музики — «Червона рута», «Країна мрій» та інші. Визначною музичною подією 2005 року стало проведення в Києві пісенного конкурсу «Євробачення».

Невіддільною частиною музичного життя столиці є періодичні музичні конкурси: піаністів — пам’яті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хорових колективів — ім. М. Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, а також багатопрофільний конкурс імені М. Лисенка.

У Києві працювали такі видатні музиканти, як Микола Лисенко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Рейнгольд Глієр, Болеслав Яворський, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Микола Вілінський, Григорій Верьовка, Борис Гмиря, Степан Турчак, Іван Карабиць, Володимир Симоненко. Серед сучасних композиторів — Валентин Сильвестров та Євген Станкович.

З листопада 2014 року Київрада затвердила пісню «Як тебе не любити, Києве мій!» у виконанні Юрія Гуляєва офіційним гімном столиці^[112][113]. Хоча довгі роки її називали неофіційним гімном Києва.

Музеї

Київ — центр музейної справи України, тут розташовані сотні музеїв та культурних установ. Серед найцікавіших — Національний художній музей України, Музей однієї вулиці, Державний музей авіації України, Всеукраїнське музейне містечко, Державний політехнічний музей при НТУУ КПІ, Мистецький арсенал, Національний музей «Чорнобиль», Аптека-музей у Києві, Музей космонавтики, та інші. Очікувалося, що в 2014 році кількість відвідувачів музеїв становитиме 710 680 осіб.

Образотворче мистецтво

Центрами образотворчого мистецтва в Києві є Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури та Національна спілка художників України. Багаті художні колекції представлені в київських музеях — Національному художньому музеї, Національній картинній галереї та Музеї імені Богдана та Варвари Ханенко. Твори сучасних українських художників експонуються в галереї спілки художників, міській галереї мистецтв «Лавра», низці галерей на Андріївському узвозі тощо.

Київ початку XX століття пов’язаний з іменами таких художників, як Олександра Екстер, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Георгій Лукомський, у 1920-х роках у Києві працювали Михайло Жук, Климент Редько, Юхим Михайлів, Григорій Світлицький, Карпо Трохименко. У 1930-х працювали видатні графіки, зокрема Сергій Конончук, який особливу увагу приділяв темі рідного міста. Ці рисунки ніби створюють серію, де головними «героями» стають куточки двориків, тихих вулиць («Київ. Глибочиця», 1931 рік.; «Київ. Вулиця Артема», 1934 рік). Художник зумів відчути й передати тонкий, мінливий стан природи, сповнити її людським теплом рідних вулиць.

У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрями європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк, Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об’єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (Віктор Зарецький, Георгій Якутович).

Новітній етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 року, коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Уперше від 1920-х років українські художники знов заявили про себе на міжнародному рівні. Зокрема, це абстракціоністи Тіберій Сильваші, Анатолій Криволап, Петро Лебединець, Микола Кривенко, творець палімпсестів Олександр Дубовик, концептуаліст Володимир Бовкун, неодадаїст-картограф Юрій Соломко та інші.

Література

У Києві жили та працювали багато українських та російських письменників.

На вулиці Б. Хмельницького, 68 розташований будинок Роліт, у якому в різні роки жили близько 130 літераторів. Цей будинок є абсолютним рекордсменом в Україні за кількістю меморіальних дошок на фасаді.

Події численних літературних творів, зокрема романів, відбуваються в Києві. Літературному Києву 1920-х років присвячені інтелектуальні романи «Місто» Валер’яна Підмогильного та «Дівчина з ведмедиком» В. Домонтовича.

Серед українських авторів Київ часто фігурує у творах сучасних авторів Євгенії Кононенко, Андрія Куркова та Олексія Нікітіна. Київ описується у творах російських письменників Миколи Лєскова, Михайла Булгакова та Віктора Некрасова. Багато літературних творів присвячені подіям Євромайдану 2013—2014 років.

У Києві працював болгарський літературознавець Величков Алекси. Серед відомих українських авторів в місті працювали Павло Тичина, Ліна Костенко, Всеволод Нестайко та інші. У Києві народилися й жили російські автори Михайло Булгаков і Віктор Некрасов.

Бібліотеки

Одними з перших бібліотек Києва були бібліотека Софійського собору, заснована Ярославом Мудрим 1037 року, та монастирське книгосховище Києво-Печерської лаври. У XVII столітті заснована бібліотека Київської академії. До Жовтневого перевороту в Києві діяло 6 бібліотек платного користування, найбільшою з них була міська (50 тис. одиниць зберігання). Після відновлення радянської влади виконком київської ради ухвалив «зробити доступнішими для народу академічні бібліотеки». Створюється низка нових бібліотек: 1919 — Центральна робітнича бібліотека, Всенародна бібліотека України та ін. 1979 року бібліотечна мережа міста налічувала 1332 бібліотеки різних систем і відомств (66 млн одиниць зберігання), які обслуговували 1598 тисяч читачів^[114].

Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:

• Публічна бібліотека імені Лесі Українки для дорослих
• Центральна міська бібліотека імені Т. Г. Шевченка для дітей
• Міська спеціалізована молодіжна бібліотека «Молода Гвардія»
• Десять спеціалізованих бібліотечних систем міста Києва (Публічні бібліотеки Києва)

Спорт

Найпопулярнішим командним видом спорту в Києві є футбол. Футбольний клуб «Динамо» загалом 29 разів^[115] ставав чемпіоном СРСР та України, здобував міжнародні трофеї, є справжнім символом міста^[116]. В українській Прем’єр-лізі місто також представляли клуби «Оболонь» та «Арсенал», а у Першій лізі нині виступають клуби «Оболонь-Бровар» та «Арсенал-Київ». Найкращим українським чоловічим баскетбольним клубом часів СРСР був київський «Будівельник», який нині разом із БК «Київ» виступає в об’єднаній Українській Суперлізі. У вітчизняному жіночому баскетболі провідні позиції посідає київська команда ТІМ-СКУФ. У білоруській Екстралізі виступає хокейний клуб «Сокіл». У радянські часи жіночий гандбольний клуб «Спартак» неодноразово вигравав чемпіонат країни та європейські клубні трофеї.

Головними аренами спортивних змагань є НСК «Олімпійський», Палац спорту, стадіони «Динамо» ім. В. Лобановського та «Оболонь-Арена». У 2012 році на НСК «Олімпійський» проводилися матчі групового етапу, чвертьфінал та фінал Євро 2012.

У Києві працює Національний університет фізичного виховання і спорту України.

Кухня

Відомі страви-символи Києва:

• Котлета по-київськи
• Київська перепічка
• Київський торт

Медіа

FM-радіостанції

Частота, МГц	Назва	Потужність, кВт	Адреса вежі	Передавач
69,68	Радіо Марія	1	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
88,4	Прямий FM	1	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
92,4	Ретро FM	1	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
92,8	NRJ	2	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
93,8	Бізнес-Радіо	1	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
94,2	Радіо «Максимум»	1	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
94,6	Армія FM	1	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
95,2	Мелодія FM	1,5	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
95,6	Джем FM	2	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
96,0	Радіо НВ	2	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
96,4	Хіт FM	2	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
96,8	DJ FM	2	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
97,2	UA: Радіо «Промінь»	1	вул. Юрія Іллєнка, 42	Телецентр
97,6	UA: Радіо «Культура»	0,5	вул. Юрія Іллєнка, 42	Телецентр
98,0	Київ FM	1	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
98,5	Радіо Байрактар	2	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
99,0	Nostalgie	2	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
99,4	Громадське радіо	1,5	вул. Юрія Іллєнка, 42	Телецентр
100,0	Країна ФМ	4	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
100,5	Radio Miami	2	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
101,1	Радіо «П’ятниця»	3	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
101,5	Радіо «Релакс»	4	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
101,9	Радіо «Шансон»	4	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
102,5	Просто Раді.О	2	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
103,1	Люкс FM	5	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
103,6	Радіо ROKS	1	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
104,0	Power FM	4	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
104,6	Radio JAZZ	2	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
105,0	UA: Українське Радіо / Голос Києва	5	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
105,5	Стильне радіо «Перець FM»	2	вул. Дорогожицька, 10	КФКРРТ
106,0	Lounge FM	1	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
106,5	Kiss FM	2	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
107,0	Європа+	1	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»
107,9	Наше радіо	5	вул. Олегівська, 34-Б	АТ «РАТЕЛ»

Освіта та наука

У X—XIII століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часів Володимира Святославича тут діяли школи грамоти^[3]. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірня київської Софії, так звана бібліотека Ярослава Мудрого, нараховувала близько 950 томів^[3]. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі^[3]. Дослідження графіті на стінах міських храмів і посуді доводять, що частина киян була писемною^[3].

Після монгольської навали рівень освіти в Києві занепав. З кінця XIV століття у списках паризької Сорбонни та інших західноєвропейських університетів з’являються імена студентів із Києва. Так, під 1436 роком зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» — Іван Тинкевич^[117].

Починаючи з кінця XVII століття Києво-Могилянська академія підготувала багато видатних учених.

1834 року відкрито перший в історії Києва університет — Київський університет Св. Володимира, що з того часу став провідним вітчизняним освітнім та науковим центром. І сьогодні Київ — найбільший в Україні науковий центр.

Серед вищих навчальних закладів:

• Київський політехнічний інститут
• Медичний університет імені Олександра Богомольця
• Києво-Могилянська академія
• Економічний університет
• Київська консерваторія
• Академія образотворчого мистецтва і архітектури
• Авіаційний університет
• Університет будівництва і архітектури
• Аграрний університет
• Педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
• Академія керівних кадрів культури і мистецтв
• Університет культури і мистецтв
• Торговельно-економічний університет
• Київський інститут бізнесу та технологій
• Міжнародний університет
• Університет технологій та дизайну
• Київська школа економіки.

У Києві розміщені численні установи Національної академії наук України (НАНУ), Український нафтогазовий інститут.

Відомі особистості

Київ у нумізматиці та філателії

• У 1995 році Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом 200 000 карбованців «Мі́сто-геро́й Ки́їв», присвячену місту-герою Києву.
• У 2019 році Укрпошта випустила блок із 5 марок «Краса і велич України. Київ»: «Андріївська церква, XVIII ст. Київ»; «Пам’ятник Богдану Хмельницькому, 1888. Київ»; «Краєвид Києва»; «Будинок Городецького, 1901—1903. Київ»; «Андріївський узвіз. Київ».

Міста-побратими

У статті 7 «Статуту територіальної громади міста Києва» записано:

Київ може мати міста-побратими. Вибір міста-побратима здійснюється за рішенням Київської міської ради на основі двосторонніх угод^[118][119].

11 лютого 2016 року Київрада, враховуючи війну між державами, розірвала «побратимські» відносини з Москвою^[120], Волгоградом, Санкт-Петербургом, Улан-Уде, Республікою Комі та Махачкалою. Відповідне рішення підтримали 97 депутатів. Виконавчому органу Київради доручили вжити організаційно-правових заходів щодо припинення дії двосторонніх договорів, угод, меморандумів, протоколів та інших документів, що були підписані з відповідними містами та регіонами РФ^[121][122].

9 червня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення військ РФ до України, Київрада позбавила Мінськ статусу міста-побратима, який він мав з липня 1997 року^[123].

Станом на 2022 рік Київ має 59 міста-побратими:

Місто	Країна	Дата угоди
Тампере	Фінляндія	30 грудня 1954[124]
Лейпциг	Німеччина	7 жовтня 1956[125]
Флоренція	Італія	27 липня 1967[126]
Братислава	Словаччина	3 квітня 1969
Кіото	Японія	7 вересня 1971[127]
Тулуза	Франція	9 червня 1975
Оденсе	Данія	22 квітня 1989
Единбург	Велика Британія	17 липня 1989
Мюнхен	Німеччина	6 жовтня 1989
Ухань	КНР	19 жовтня 1990
Вільнюс	Литва	21 червня 1991
Чикаго	США	17 червня 1991
Торонто	Канада	29 липня 1991
Анкара	Туреччина	10 лютого 1992
Відень	Австрія	26 травня 1992
Париж	Франція	7 листопада 1992
Краків	Польща	19 лютого 1993
Гельсінкі	Фінляндія	12 березня 1993
Кишинів	Молдова	1 жовтня 1993
Преторія	ПАР	5 жовтня 1993
Будапешт	Угорщина	19 жовтня 1993
Пекін	КНР	13 грудня 1993
Варшава	Польща	4 лютого 1994
Гавана	Куба	21 лютого 1994
Таллінн	Естонія	7 грудня 1994
Єреван	Вірменія	14 вересня 1995
Афіни	Греція	12 листопада 1996
Софія	Болгарія	11 вересня 1997
Баку	Азербайджан	12 вересня 1997
Мехіко	Мексика	25 вересня 1997
Бішкек	Киргизстан	2 жовтня 1997
Брюссель	Бельгія	8 грудня 1997
Ташкент	Узбекистан	16 січня 1998
Рига	Латвія	29 травня 1998
Астана	Казахстан	11 червня 1998
Сантьяго	Чилі	5 серпня 1998
Стокгольм	Швеція	24 березня 1999
Тбілісі	Грузія	29 травня 1999
Рим	Італія	2 листопада 1999
Єрусалим	Ізраїль	20 лютого 2000
Ріо-де-Жанейро	Бразилія	4 вересня 2000
Бразиліа	Бразилія	5 вересня 2000
Буенос-Айрес	Аргентина	7 вересня 2000
Лісабон	Португалія	26 жовтня 2000
Ашгабат	Туркменістан	14 травня 2001
Триполі	Лівія	29 травня 2001
Белград	Сербія	4 червня 2002
Ошська область	Киргизстан	1 липня 2002
Женева	Швейцарія	29 вересня 2003
Джакарта	Індонезія	30 травня 2005
Сучжоу	КНР	14 червня 2005
Ліма	Перу	14 жовтня 2005
Берлін	Німеччина	6 червня 2017
Подгориця	Чорногорія	9 вересня 2021
Мадрид	Іспанія	29 червня 2022
Осло	Норвегія	19 серпня 2022
Ліон	Франція	19 серпня 2022
Марсель	Франція	19 серпня 2022
Барселона	Іспанія	24 вересня 2022

Див. також

Примітки

Джерела

• Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К. : Кий, 1997.
• Журналы и протоколы комиссий Губернского земского собрания очередной сессии 1913 г. (12—17 декабря). — Киев: Типо-Литогр. насл. К. Круглянского, 1914. — 165 с. [Архівовано 19 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Смета доходов и расходов города Киева на 1911 год. — Киев: Типо-литогр. К. Ш. Круглянского, 1911. — V, 689, 2 с. : табл. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Київські збірники: історії й археології, побуту й мистецтва. Зб. 1 / Всеукр. акад. наук ; під заг. ред. акад. М. Грушевського. — Київ: Вид. Акад. комісія історії Києва, 1931. — 369 с. [Архівовано 24 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Голубев С. Т. Историко-топографические изыскания и заметки о древнем Киеве. Статья 1. Существовала-ли в Киеве на старом городе церков св. Никиты, относимая к великокняжеской эпохи? / С. Т. Голубевъ. — Киев: Тип. И. И. Горбунова, 1899. — 26 с. [Архівовано 1 Жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Базилевич В. Д. Київ / В. Базилевич та М. Шарлемань. — Київ: б. в., 1928?. — 42, 3 с. : іл. — (Бібліотекака газети «Пролетарська правда»). [Архівовано 5 Серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Довідна книга «Київ» з планом міста 1930 рік. — Київ: Пролетар. правда, 1930. — 60 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Святошин: Поселок: справ. кн. с планом 1914 г. / Изд. Правления О-во благоустройства. — Киев: Тип. Г. Я. Глоубермана, 1914. — 65, 16 с., 1 л. ил. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Київ: довідна книга з планом міста. — Київ: Пролетар. правда, 1929. — 2, VIII, 142 с., С. IX—XXXI, 1 арк. план. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Гордон П. Киев в 1684—85 годах по описанию служилого иноземца Патрикия Гордона: из дневника Гордонова извлечено и переведено С. А. Терновским. — Киев: Тип. аренд. С. В. Кульженко, 1875. — 40 с. [Архівовано 3 Серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Горчакова Е. Киев / кн. Е. Горчаковой. — 2-е изд. — М. : Тип. Л. Ф. Снегирева, 1886. — 136 с. [Архівовано 9 Серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Киев / худож. Г. В. Кисель ; гл. ред. Н. К. Гафурова. — Харьков: Фолио, 2015. — 63 с. : іл. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Київ та його околиця в історії і пам’ятках / під ред. голови секції акад. М. Грушевського. — Київ: Держ. вид-во України, 1926. — 475 с. [Архівовано 24 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Київ: столиця Радянської України: альб. видів Києва / ред. Нодельман М. — Київ: Мистецтво, 1937. — 15 с., включ. обкл. : іл. [Архівовано 29 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — Киев: Типогр. Я. Е. Федотова, 1874. — 176, X с. [Архівовано 29 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Київ: статті-довідки / редкол.: К. Воблий, К. Гуслистий, К. Дубина. — Київ: Укрполітвидав, 1948. — 140 с. [Архівовано 29 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Киев теперь и прежде : 988—1888 / сост. М. М. Захарченко. — Киев: Изд. С. В. Кульженко; Паровое Лито-Тип. заведение С. В. Кульженко, 1888. — IV, 276 с. [Архівовано 29 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• План Киева составленный в 1695 г. р. — Киев: Киев. комиссия для разбора древ. актов, 1893. — 12 с. [Архівовано 29 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Изъяснение плана Киева. — СПб. : Печатано в тип. Карла Крайя, 1843. — 33, 2 с. [Архівовано 29 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Шереметев С. Киев / С. Шереметев. — СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1893. — 23 с. [Архівовано 29 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Святыни и древности великого града Киева: (с семью рисунками). — СПб. : Изд. ред. журн. «Мірской Вестник», 1867. — 40 с. [Архівовано 21 Жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Киев и его святыня. — Изд. 3-е, испр. и доп. — Киев: Тип. Киево-Печерской Лавры, 1867. — 4, 198, 2, 93 с. [Архівовано 13 Січня 2021 у Wayback Machine.]
• Киев = Souvenir de Kieff: комплект открыток. — Б. м. : б. и., XX в. — 25 отд. л. в обл. [Архівовано 13 Січня 2021 у Wayback Machine.]
• Виды Киева: альбом. — Б. м. : б. и., 1911?. — 12 отд. л. ил. [Архівовано 6 Лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Киев = Київ; Kijow; Kieff: фотоальбом репрод. — 26 л. [Архівовано 15 Квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Киев: фотоальбом. — Стокгольм: Акц. О-во Гранберг, 19–?. — 24 л. ил. [Архівовано 3 Серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Виды Киева: альбом. — Б. м. : б. и., 1911?. — 44 л. ил. [Архівовано 3 Серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Кульженко С. В. Виды Киева: комплект открыток / светопечать С. В. Кульженко. — Киев: б. и., после 1911. — 12 отд. л. в папке. [Архівовано 15 Квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Практический иллюстрированный путеводитель по г. Киеву: с прил. плана города и фототип. видов Киева. — Изд. 2-е, испр. и доп. — Киев: Изд. Ч. А. Ящевского, 1913. — 164 с. : ил. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Максимович И. П. Паломник Киевский, или Путеводитель по монастырям и церквам киевским, для богомольцев, посещающих святыню Киева / И. М. — Изд. 4-е (с некоторыми прибавлениями). — Киев: В Унив. тип., 1854. — 4, IV, 135, 1 с. [Архівовано 12 Серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Карманный иллюстрированный путеводитель по г. Киеву и его окрестностям: с планом г. Киева. — Киев: Изд. С. М. Богуславского, 1906. — 136 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Весь Киев: адрес. и справ. кн. на 1909 г. — Киев: Тип. 1-й Киев. артели печат. дела, 1909. — 1839 стб. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Весь Юго-Западный край: справ. и адрес. кн. по Киевской, Подольской и Волынской губерниям / Юго-Зап. отд-ние Рос. экспорт. палаты ; сост. М. В. Довнар-Запольский ; под ред. А. И. Ярошевича. — Киев: Изд. Т-ва Фиш и Вольсов, 1913. — 4, 48, 40 с., с. 7—112, 4 с., с. 195—1115, 40 с., 3 л. план.,16л. ил. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Весь Киев и вся Киевщина на 1924 г. : адрес.-справ. кн. — Киев: Укргосанонс и Губпомдет Киевщины, 19–?. — 129 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Весь Киев справочная книга на 1926 год. — Киев: Изд-во Киев. окркома К. П.(б). У., 1926. — 376 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Сементовский Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников / Николая Сементовского. — 7-е испр. и по современ. дан. доп. изд. — Киев ; СПб. : Изд. Н. Я. Оглоблина, 1900. — XVI, 306 с. [Архівовано 19 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1906 год / Изд. Киев. губерн. статист. ком. — Киев: Тип. Губерн. правления, 1905. — 142 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1910 год: с прил. адрес-календаря губернии / Изд. Киев. губерн. статист. ком. — Киев: Тип. Губерн. правления, 1909. — 63 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1911 год: с прил. адрес-календаря губернии / Изд. Киев. губерн. статист. ком. — Киев: Тип. Губерн. правления, 1911. — 64 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1912 год: с прил. адрес-календаря губернии / Изд. Киев. губерн. статист. ком. — Киев: Тип. Губерн. правления, 1911. — 67 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1913 год: с прил. адрес-календаря губернии / Изд. Киев. губерн. статист. ком. — Киев: Тип. Губерн. правления, 1912. — 75 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1915 год: с прил. адрес-календаря губернии / Изд. Киев. губерн. статист. ком. — Киев: Тип. Губерн. правления, 1915. — 88 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1890 год / сост. под ред. Д. И. Навротского ; Изд. Киев. Губерн. Статист. Ком. — Киев: Киев. Губерн. тип., 1890. — 164 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1891 год / сост. под ред. Д. И. Навротского ; изд. Киев. Губерн. Статист. Ком. — Киев: Киев. Губерн. тип., 1891. — 138 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1892 год / Изд. Киев. губерн. Статист. Ком. — Киев: Киев. Губерн. тип., 1892. — 146 с. [Архівовано 25 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1894 год / Изд. Киев. Губерн. Статист. Ком. — Киев: Тип. Петра Барского, 1894. — 336 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1899 год / Изд. Киев. Губерн. Статист. Ком. — Киев: Киев. Губерн. тип., 1899?. — 488 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1902 год / Изд. Киев. Губерн. Статист. Ком. — Киев: Типо-Литография Губерн. Правления, 1901. — 546 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1903 год / Изд. Киев. Губерн. Статист. Ком. — Киев: Типо-Литография Губерн. Правления, 1902. — 508 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1904 год / Изд. Киев. Губерн. Статист. Ком. — Киев: Тип. Губерн. Правления, 1904. — 668 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятная книжка Киевской губернии на 1893 год. — Киев: Изд. Киев. Губерн. Стат. Ком., 1893. — 134 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Путеводители и справочники по г. Киеву: (библиогр. указ.) / Киев. гор. орг. Добровол. о-ва любителей книги УССР ; сост. В. В. Ковалинский ; отв. ред. Л. В. Зубрицкая. — Киев: б. и., 1982. — 44 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Путівник по Києву: (сучас. та давній Київ). — Київ: Укртуре, 1930. — 150, 3 с. [Архівовано 28 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Путеводитель по Киеву и его окрестностям с адресным отделом, планом и фототипическими видами г. Киева / В. Д. Бублик. — Изд. 2-е, испр. и доп. — Киев: Тип. С. В. Кульженко, 1890. — XV, 254, 100 с. [Архівовано 26 Травня 2019 у Wayback Machine.]
• Повстенко О. Київ. Альбом архітектурних пам’яток нашої столиці. [Архівовано 17 Червня 2020 у Wayback Machine.] — Авґсбурґ: Самопоміч, 1946. — 32 с.
• Курінний П., Повстенко О. Історичні пляни Києва. [Архівовано 17 Червня 2020 у Wayback Machine.] — Авґсбурґ: Українська Вільна Академія Наук, 1947. — 24 с.
• История Киева, в 3 т., 4-х книгах. — К: Наукова думка, 1982. (рос.)
• Гречило, Андрій. Герб міста Києва / Андрій Гречило // Пам’ятки України. — 1997. — № 3. — С. 86—87, 127. [Архівовано 23 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Сидоров М. Київ: (худож. начерки) / Микита Сидоров і Давид Шкневський ; пер. з рос. мови Д. Гуменної. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1932. — 142, 2 с. [Архівовано 1 Жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Європейський чи російський: яким був Київ початку 20 століття [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.]

Література

• Мінливе обличчя міста, або доля київських фасадів / Кирило Третяк. — Київ: Парламент. вид-во, 2018. — 535, [1] с.
• Обличчя столиці в долях її керівників / І. М. Салій. — Вид. 3-є. — Київ: Довіра, 2018. — 599 с. : іл. — ISBN 966-507-311-6.
• Про Київ і моїх сучасників / І. М. Салій. — Київ: Кий, 2013. — 600 с. — ISBN 966-8825-34-7.

Посилання

Київ у сестринських Вікіпроєктах
	Означення у Вікісловнику?
	Цитати у Вікіцитатах?
	Теми у Вікіджерелах?
	Новини у Вікіновинах?
	Київ у Вікімандрах?
	Київ у Вікісховищі?

• Офіційний портал Київської міської влади [Архівовано 17 Квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Головне управління статистики Києва [Архівовано 26 Липня 2014 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія Києва [Архівовано 7 Листопада 2007 у Wayback Machine.]
• Цікавий Київ [Архівовано 10 Червня 2006 у Wayback Machine.] (рос.)
• Музеї Києва [Архівовано 25 Березня 2022 у Wayback Machine.]
• Мапа Києва
• Київ 360 — віртуальний Київ (панорами) [Архівовано 5 Листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom IV [Архівовано 22 Травня 2011 у Wayback Machine.]

Как пишется Киев — по украински и по английски

Всем хорошо известно, что главной и единственной столицей в Украине, является самый крупный в стране город Киев. Однако, об этом городе и стране в целом довольно часто упоминают и в других странах. Иностранцы с большим интересом говорят о Киеве и желание посетить его отмечают даже многие зарубежные тур агентства. Тем не менее, следует разобраться, как же правильно пишется Киев на иностранных языках!

Как пишется Киев по украински?

Київ — именно так пишется столица Украины по национальному языку. От данного написание и пошел сыр брод с переименованием на английском языке Kiev в Kyiv. Основываясь на переводе с национального языка, а не с русского.

Как пишется по английски?

Ни для кого не секрет, что самым широко-распространённым языком во всем мире является английский. Так вот, как же правильно написать название столицы Украины, чтобы не допустить ошибки? Часто в других языках могут попросту отсутствовать те или иные звуки и поэтому слова пишут таким образом, чтобы их можно было максимально удобно писать и произносить. Так, в английской версии, мнение о правописании Киева разделяется на две части: одни утверждают что писать нужно Kiev, другие — Kyiv. А все потому, что раннее Украина была частью Советского Союза, который прежде всего ассоциировался с Россией. Таким образом украинский город Киïв переводился на язык оригинала — русский и название города переводили также на русский — Киев, только потом на иностранный язык.

На данный момент, Украина сошествием как отдельное государство и официальный язык страны соответственно украинский. А значит теперь название города на официальном языке носит название Киïв, что в переводе на английский более правильно будет Кyiv. Однако, многие продолжают употреблять название города в международном масштабе правописанием с русского перевода Kiev. Но это происходит по причине того, что некоторые иностранные языки не имеют тех или иных звуков.

Несмотря на все противоречия, международным сообществом на уровне ООН было принято обдуманное решение, в котором подразумевалось оставить оба варианта правописания. Следует отметить, что местные жители Украины и политические деятели всеми силами пытаются максимально отделиться от России и все что с нею связано. Таким образом, украинское общество максимально отрезают от России — страны мирового масштаба.

Но правильное написание Киева на английском языке возможно в обоих вариантах правописания.

( 1 оценка, среднее 1 из 5 )

1
Киев

Русско-украинский словарь > Киев

2
в

1) (с винит. падеж. для означения движения, на вопрос: куда?) в или у (ув, уві) (с вин.), до (с

род.

), на (с вин.). [Іди в світлицю, кинь у комору, вскочити уві щось, скочив ув амбар]. Еду в город, в Киев — їду до міста, до Київа. В руки — до рук. В церковь — до церкви. Поехал в деревню — поїхав на село;

2) (с винит. падеж. для означения перехода из одного состояния в другое и в других отвлечен. значен.) в, у (ув, уві), на (с вин.), до (с

род.

) и др. [Взяли в салдати. Не вдавайсь у тугу (в любощі). Віра в себе]. Обратиться в лгуна — перевернутися на брехуна (также: в брехуна). Обратиться в пар — взятися парою. Вступить в бой, в разговор — стати до бою, до розмови;

3) (с винит. падеж. для указания цели, назначения

и т. д.

) по укр. чаще всего на с вин. пад. В дополнение, в знак, в доказательство, в шутку — на додаток, на знак, на довід, на жарт. Но также: до, з (с

род.

), за (с вин.). Во внимание принять — до уваги взяти. В наказание — за кару. Вменить в вину — поставити за вину. Во внимание к чему-л. — з уваги на що. Поставить в пример — поставити за зразок. В память — на незабудь;

4) (в длину, ширину, толщину, глубину) завдовжки, завширшки, завтовшки, завглибшки, или: удовж, ушир, утовш, углиб. В величину — завбільшки, убільшки. Во весь рост — на ввесь (на цілий) зріст. Груз в десять пудов — вага на десять пудів. Пьеса в трёх действиях — пієса на три дії. Здание в три этажа — будинок на три поверхи;

5) (с вин. для обозн. образа действия) у[в], на, на в[у] (с вин.). В розницу, в присядку, в карты — в роздріб, навприсядки, у карти. В клочки — на шматки. Во все лопатки, во всю ивановскую — на всі заставки. Во всё горло — на всі заводи

и т. д.

;

6) (с вин. пад. для обозначения времени, на вопрос: когда?) по укр. иногда также ставится в (у, ув) с вин., напр, у вівторок; но часто просто родит. падеж: в тот день, в ту ночь, в обеденное время — того дня, тієї ночи, обідньої доби

и т. д.

; кроме того, часто ставят

предл.

під (с

вин. п.

) и за (с

род.

): в обеденное время, в хорошую погоду — під обідню добу, під добру годинку

и т. д.

В наше время, в старину — за нашого часу (за наших часів), за старовини. Во время чего-л. — за чого, під час чого: за царювання Нерона, за Нерона, під час війни; иногда став. один твор. пад.: в ночную пору — нічною добою; в последнее время — останніми часами. В полночь, в полдень — опівночі, опівдні, об обідній порі. В срок — свого часу, вчасно. За с твор. пад.: в третий раз — за третім разом. Два рубля в месяц — два рублі на місяць. В ту пору — на ту пору;

7) (с вин. пад. на вопрос: во сколько времени?) по укр. став.

предл.

за с вин. пад.: в одну зиму — за одну зиму;

(с вин. пад. для обознач. сходства) по укр. также в (у, ув

и т. д.

) с вин.: в отца пошел — в батька вдавсь;

9) (с местным пад. для обознач. места, на вопрос: где?) в, у (ув), также с местн. пад.: в хаті, в місті, у воді. Также — на с местным,

напр.

: на селі, на місті. Та же конструкция с обозначением состояния и различн. отношений передается по укр. разнообразно: в мыслях — на думці, на мислі; во сне — уві сні; в беде — під лиху годину, при лихій годині; в здравом уме — при здоровім (-вому) розумі, при старості, при бідності; что мне в вас? — що мені по вас? в этом отношении, во всех отношениях — з цього погляду, з усякого погляду, всіма сторонами; в пяти верстах — за п’ять верстов

и т. д.

;

10) (с предлож. падеж. для обознач. времени) в (у, уві) с предлож., о (с

предл.

). за (с

род.

), під (с вин.) или просто родит. пад.,

напр.

: в мае месяце — у травні; в пятом часу — о п’ятій годині; в прошлом году — минулого року; в печальном веке — під сумний вік, за сумного віку.

* * *

I

ізуа́льный візуа́льний, зорови́й, ви́джений, ба́чний

II

;

тж.

во

1) в, у (кого-що), в, у (ко́го-що), до (кого-чого); в, у (що); в, у, на (кого-що); з, в, у, на (ко́го-що); ; на, в, у, за (кого-що), до (чо́го); в, у, на (кого що), за (чого, кого-що), під (що); о, об (чому); переводится также конструкциями без предлогов

2)

с предложн. п.

: в, у (кому-чому); на, при (кому-чому); в, у (кому-чому), за (кого-чого); за (скільки), в, у (скількох); в, у (чо́му), за (чого); серед (чого); о, об (чому)

III

ітлення, осві́тлення

Русско-украинский словарь > в

3
губерния

1) (администр. округ) губерня; …щина (

напр.

: Киев. губ. — Київщина, Харьковск. — Харківщина, Херсонск. губ. — Херсонщина

и т. п.

);

2) (губерн. город) губерня, губерніяльне місто.

* * *

ист.

губе́рнія; губе́рня

Русско-украинский словарь > губерния

4
лежать

1) лежати на чому, в чому, біля чого, під чим, (покоиться) спочивати. [Боже поможи, а сам не лежи (Номис)]. -жать на спине, на животе, на боку — лежати на спині, на череві, на боці. -жать ничком — лежати ниць (ницьма, долічерева). [Лежали ницьма на землі (Новомоск.)]. -жать навзничь — лежати навзнак(и) (горілиць, горізнач, горічерева). -жать в противоположные стороны головами — лежати митусем (митусь), (

шутл.

) валетиком. [Полягали як треба, а вранці митусем лежали (Козелечч.)]. -жать калачиком — верчика лежати. -жать в постели, в люльке — лежати у ліжку (у колисці). -жать пластом, лежнем — лежати лежма. [Лежма лежу хвора (Звягельщ.)]. -жать без сознания в обмороке — лежати непритомним. -жать замертво — лежати, як мертвий. -жать камнем — лежати каменем (як камінь). -жать боком (на боку) — лежати боком (боками), (валяться) кабанувати. [Городянські пани лежать боками (Яворн.). Не хочеться мені уставати, — щось я утомився, — так би й кабанував цілісінький день (Аф.-Чужб.-Шевч.)]. Имеется возможность вволю -жать — доліжно кому. [Чи доїжно, чи доліжно тобі? — питають наймичку (Номис)]. -жать больным — у недузі лежати. [Жінка в недузі лежала (М. Вовч.)]. -жать при смерти — лежати на смерть (на смертельній, на смертній постелі). -жать в родах — лежати в полозі (пологах). [А там жінка молоденька лежить у полозі (Руданськ.)]. Теперь он на погосте -жит — тепер він на цвинтарі спочиває;

2) (быть положену, о

неодуш.

предм.) лежати. Потолок -жит на балках — стеля лежить на легарях (ощепинах) та на сволокові. Хлеб -жит — хліб лежить. Плохо -жит что-л. — легко лежить щось. [Не гріх тоді й підняти, що легко лежить (Мирн.)];

3) (оставаться без употребления, движения) лежати, (понапрасну) дармувати. Хорошая слава -жит, а худая по дорожке бежит — добра слава лежить, а погана біжить. Худые, вести не -жат на месте — лихі вісті не лежать на місці. У него в сундуке -жит много денег — у його в скрині сила грошей (грошви). У него тысячи -жат в банках да в акциях — у його тисячі по банках та в акціях. -жать в дрейфе на якоре (

морск.

) — стояти (бути) на кітві (на якорі), лежати в дрейфі (дрейфувати). -жать невозделанным (агроном.) — вакувати, (целиною) облогувати, лежати облогом. [Третє літо ці дві десятині облогують (Харківщ.)];

4) (быть расположену) лежати, бути, знаходитися, (расположиться) розлягтися, розгорнутися. [Основа лежить під самим Харковом (Куліш). Наше село розляглося по яру (Звин.)]. Весь город -жит как на ладони — все місто — як на долоні (розгорнулося). Селение — жит на большой дороге — село при битій дорозі (над шляхом). Киев -жит на запад от Харькова — Київ знаходиться від Харкова на захід;

5) (иметься, быть) бути, лежати. Между нами -жала целая бездна — між нами була (лежала) ціла безодня (прірва). На улицах -жит непроходимая грязь — на вулицях (стоїть) невилазно багно (сила болота). На этом имении — жит тысяча рублей долгу — на цьому маєткові лежить тисяча карбованців боргу;

6) (иметь склонность) лежати, хилитися, нахил мати до чого. Моё сердце к нему не -жит — моє серце не лежить до його;

7) (заключаться, состоять) полягати, лежати, бути в чому. -жать в основе, в основании чего-л. — лежати в основі чого, бути за підставу (основу, підвалину) для чогось;

(находиться на ответственности) бути на відповідальності чиїйсь, лежати, зависати на кому, на чиїй голові. [На твоїй голові все зависло (Каменечч.)]. Всё хозяйство — жит на нём — все господарство на його відповідальності, всі господарські справи лежать на ньому, належать до його. На ней -жит весь дом — до неї належать усі хатні справи, (

принуд.

) вся хата звисла на неї. -жать на обязанности кого-л. — бути чиїм обов’язком (на чиєму обов’язку). Содержание семьи -жит на моей обязанности — утримання родини (утримувати родину) це мій обов’язок, моя повинність. -жать на совести — лежати, тяжіти на совісті; срвн. Тяготеть. -жит на душе, на сердце (тяготит) — лежить, тяжить (каменем) на душі (серці), обтяжує душу (серце). Этот долг -жит у меня на душе — цей борг обтяжує мені душу (каменем лежить, тяжить на моїй душі). Лежащий — що лежить, (

прилаг.

) лежачий. [Лежачого не б’ють (Прик.)]. -щий выше — горішній, (ниже) долішній. -щий вокруг — околични[і]й, дооколични[і]й; срвн. Окружающий. [З дооколичних сіл припливуть на ниви звуки дзвонів (Стефан.)]. -щий хорошо — добре припасований (прилаштований), (о платье) гарно облеглий, доладній, доладу (по)шитий, як улитий. [Як улита свитка (Мирг.)].

* * *

лежа́ти

лежать на боку́ (на печи́) — перен. виле́жуватися, ледарюва́ти, байдикува́ти, ба́йди (ба́йдики) би́ти

Русско-украинский словарь > лежать

5
невидный

1) (скрытый от глаз) невидний. [Поїдеш далі, — побачиш невидний звідси ліс (Брацл.)]. Киев отсюда -ден — Київа звідси не видно (не видко, не бачити);

2) (незаметный) непомітний. Наша работа -ная — наша праця (робота) непомітна;

3) (незначительный) незначний, (невыдающийся) невидатний. -ная должность — незначна посада. -ный человек — невидатна (незначна) людина;

4) (неказистый) непоказний, (невзрачный) миршавий. [Непоказний він із себе (Мова)].

* * *

1) неви́дний; неви́димий и невиди́мий, незри́мий; непомі́тний

2) незначни́й, неви́дний; невизначний, невидатни́й

невидныйая до́лжность — невидатна́ (невизначна́, незначна́, неви́дна) поса́да

невидныйый из себя́ — непоказни́й з се́бе (з ви́ду)

Русско-украинский словарь > невидный

6
оборот

1) обіг (-гу), оборот, обертання. Срв. Обращение 3. Лежать без -та — дармувати. — ты денежные, торговые — обороти грошові, торгові (торговельні). Пускать капитал в -рот — пускати гроші в обіг;

2) (головы

и т. п.

) поворіт (-роту). В пол -та — упівповорота;

3) (изнанка ткани, бумаги

и т. п.

) виворіт (-роту), зворотний бік. [Перегорнув листок і став писати на зворотному боці]. Смотри на -роте — дивись на зворотному (на тому, другому) боці, див. на звороті;

4) (выражение) зворіт (-роту), вираз, вислів (-лову). [Любить щиронародніх слів та зворотів уживати (Єфр.). Мова кожного народу багатіє на слова й вирази (Єфр.)];

5) (дела, разговора). Дело приняло хороший (дурной) -рот — справа повернула на добре (на лихе). Дать делу другой -рот — повернути справу инакше. Разговор принял такой -рот — розмова звернула в такий бік (на таке). Дать разговору иной -рот — повернути (звернути) розмову на инше;

6) (при поездке). В течение недели я сделал два -та из Полтавы в Киев — за тиждень я двічі звернувся з Полтави в Київ;

7) (колеса) поворіт (- роту); (ключа в замке) спуст. [Ця колодка замикається на два спусти];

(времён года) чергування змін року.

* * *

1) оборо́т, -у; о́берт, -у, оберта́ння; диал. по́крут, -у

оборот пласта́ — оборо́т (оберта́ння) пласта́, переверта́ння ски́би

оборот полевы́х культу́р — оборо́т польови́х культу́р

оборот ваго́нов — оборо́т ваго́нів

оборот това́ров — эк. оборо́т това́рів

3) поворо́т, -у, оборо́т

4) ) оборо́т; на́прям, -у

5) зворо́т, -у

Русско-украинский словарь > оборот

7
отправляться

отправиться виряджатися, вирядитися, відряджатися, відрядитися, виправлятися, виправитися, вибиратися, вибратися, іти, піти, (двигаться) подаватися, податися, братися, побиратися, побратися, пускатися, пуститися, рушати, рушити, вирушати, вирушити, мандрувати, помандрувати,

сов.

потягти, посунути, потиснути, потектися, (поспешно) погнати(ся), (по)майнути, махнути, хуркнути, (без определённой цели) повіятися. -виться посидеть — піти, вийти на посиденьки, на посідки. -виться в поход, на заработки — вирядитися, виправитися, вибратися, (двинуться) рушити в похід, на заробітки. -виться (двинуться) в путь — податися, побратися, пуститися, рушити, вирушити в дорогу (в путь

ж. р.

). -виться в путь-дороженьку — побратися шляхом-дорогою. -вляйся! -вимся! — рушай! рушаймо! -виться дальше — податися (пуститися, рушити) далі. -виться скитаться — піти у скитки (в світи). -виться путешествовать — у мандри податися. -виться на лошадях, верхом, пешком, морем — поїхати кіньми, верхи (о многих: верхами), піти пішки, пуститися (попливти) морем. -виться в море — податися, пуститися на море. -виться в школу, в театр — податися (піти) до школи, піти до театру. -виться в кабак — піти на дешеву, піти до шинку. -виться в Киев — податися (вирушити, поїхати) до Київа, на Київ.

* * *

I

;

сов.

— отпр`авиться

1) відправля́тися, відпра́витися; відхо́дити, відійти́ и повідхо́дити; виряджа́тися, ви́рядитися, подава́тися, пода́тися, мандрува́ти, помандрува́ти, несов. уда́ритися; побра́тися; руша́ти, ру́шити, вируша́ти, ви́рушити, руша́тися, ру́шитися; ї́хати, пої́хати, виїжджа́ти и виїзди́ти, ви́їхати

2) ) відправля́тися; вихо́дити

3)

строит.

відправля́тися; виряджа́тися; посила́тися; надсила́тися

II

вико́нуватися; пра́витися, відправля́тися

Русско-украинский словарь > отправляться

8
пересадка

1) (растений, кожи) пересаджування;

2) (в пути) пересідання, пересі[я]дка. Где вам -ка на Киев? — де вам пересідати на Київ? С -кой — з пересіданням, з пересідкою, пересідаючи.

* * *

1) переса́дження, переса́джування

2) пересіда́ння, пере́сідка

Русско-украинский словарь > пересадка

9
русский

1)

прил.

росі́йський; ру́ський

русский ий наро́д — росі́йський наро́д

русский и́й язы́к — росі́йська мо́ва

русскийое ма́сло — то́плене ма́сло

русскийая руба́ха — косоворо́тка

русскийая пе́чь — [вари́ста] піч

русский им языко́м говори́ть, сказа́ть — перен. я́сно (зрозумі́лою мо́вою, лю́дсько́ю мо́вою) говори́ти (каза́ти), сказа́ти

Киев — мать городо́в русский их — Ки́їв — ма́ти міст (городі́в) ру́ських

русский ие — мн. росія́ни, -сія́н

Русско-украинский словарь > русский