Оксана иваненко сказка про маленького пика

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ

Оксана Іваненко

КАЗКА ПРО МАЛЕНЬКОГО ПІКА

(Скорочено)

Чижики звили собі гніздо на найвищій гілці найвищої ялини в лісі зовсім не тому, що вони були такі горді і хотіли жити вище від усіх. Навпаки, вони були дуже привітні з усіма пташками, завжди бадьорі, співучі і непосидючі. Просто їм здавалося, що там, нагорі, їм буде і безпечніше, і веселіше, і так взагалі вили гнізда всі чижі.

– Треба зробити так, щоб ніхто не міг побачити наше гніздечко, –

казала молоденька чижиха. – Коли я ще жила у своїх тата і мами, вони так зробили гніздо, що його не тільки який лихий звір або пустун-хлопчисько, а навіть і пташки не могли побачити. Не думай, будь ласка, що я турбуюся про себе – адже треба подбати про наших діток.

– Не хвилюйся, моя мила, – наспівував їй чижик. Він дуже любив свою дружину, і йому здавалося, що в усьому лісі нема такої красуні, як вона. – Я все зроблю гаразд! – І вони вдвох ретельно взялися будувати свою першу хатку.

– Знаєш що,- сказала чижиха, – у нас швидко піде справа, коли ти приноситимеш усе для будови, а я будуватиму. Так і мої тато

і мама робили.

– Що скаже моя хазяєчка – все добре! – завжди погоджувався чижик, і всім пташкам і деревам у лісі було просто приємно дивитися, як вони весело і дружно працюють. Чижик приносив у дзьобику сухі прутики, мох, павутиння, гусінь, різний пух з рослин.

Навпроти ялинки жила білокора красуня берізка, і на її гілці іволга підвісила своє гніздечко – легенький кошичок.

Мабуть, вона хотіла, щоб вітер гойдав її пташенят, коли вони вилупляться. Деякі плели гнізда в траві, на самісінькій землі.

“Принаймні, діти не випадуть”, – казали вони.

Скоро в гнізді з’явилося п’ять яєчок, блідо-зеленкуватих, з брунатними цяточками і рисками, і чижиха сіла на них. Чижик не знав уже, що й робити. Він приносив дружині їсти, він співав навколо неї, щоб їй не було нудно сидіти, а коли вона на хвилинку знімалася з гнізда, бо чижик запевняв, що їй треба “освіжитися”, тоді сам він сідав швидко в гніздечко, щоб їхні яєчка не охололи.

Це був місяць, коли взагалі пташки сидять на своїх яєчках, і хоч була весна, зеленіли дерева, розпускалися квіти, пташкам матерям нікуди не хотілося літати. Адже вони висиджували своїх пташенят. Одна тільки строката зозуля гуляла безтурботно і всіх дражнила:

– Ку-ку! Ку-ку! Виходьте гуляти!

Будемо літати!

– Нам ніколи! Нам ніколи! – цвірінчали пташки – Ми висиджуємо пташенят!

– А я попідкидала свої яєчка по чужих гніздах, хай інші з ними морочаться! – сміялася зозуля.

“Яка легковажна ця зозуля”, – подумала чижиха і ще дбайливіше розпушила своє пір”ячко над п’ятьма крихітними яєчками.

Та й раді ж були батько і мати, коли веселого сонячного ранку яєчка почали розколюватися і одна по одній висувалися маленькі сіруваті голівки.

– Вітаю з дочкою! – мовила чижиха мати.

– Дуже радий! – засміявся чижик-тато.

– Вітаю з другою! – сказала мати знову.

– Як це приємно! Вдвох їм буде веселіше!

– От ще й третя!

– Приймаю й цю!

– Четверта теж дочка!

– Нічого, мила, – заспокоїв чижиху чижик. – Якщо вони всі будуть такі, як ти, – це дуже добре.

Нарешті заворушилося п’яте яєчко.

– Пік! Пік! – почули пташки і побачили, як звідти висунувся спочатку маленький дзьобик і враз розкрився, і вся чумаза голівка на тонкій шийці повернулася на всі боки, ніби пташеня хотіло враз з усіма познайомитися. – Пік! Пік!

– Синок! Синок! – закричала мати.

– Та це ж чудесно! – зрадів чижик-тато і заспівав на весь ліс привіт своїм діткам – чотирьом дочкам і п’ятому синочку.

З тої хвилини почалися турбота про родину. Батько і мати літали цілий день і приносили своїм діткам то гусінь, то різну дрібну комашню. Мамі все здавалося, що вони голодні, особливо синок, бо він весь час роззявляв широко рота і кричав:

– Пік! Пік!

– Зараз, Пік! Зараз, любий! – хвилювалась мати, але й сміялася водночас. Він був такий кумедний, цей синок Пік!

Вечорами, коли пташенята засинали, батько і мати були хоч і зморені, але такі щасливі! Їм здавалося, що кращих дітей нема ні в кого, особливо такого веселого, кумедного, як синок Пік.

Уже настав час учити їх літати, як трапилася страшна подія у їхньому житті. Раптом синє, завжди добре і миле небо похмурніло, потемніло, ніби розсердилося на весь світ. Сонце, тепле і ясне, кудись зникло, і страшний гуркіт залунав навколо.

– Мамо! Мамо! – заметушилися пташенята. – Ми боїмося!

– Тримайтесь щільніше! – сказала мати. – Сидіть спокійно, я коло вас.

– А де ж тато? – запищав Пік. – Де наш тато?

Тато-чижик ще зранку полетів по насіння далеко, аж за березовий гай.

– Він повернеться, – заспокоювала мати. – Не хвилюйтеся, дітки, він повернеться.

Страшний вітер, зовсім не схожий на той легкий теплий вітрець, що гойдав лагідно листячко в лісі, захитав навіть столітні дуби і ялини. Дерева обурено зашуміли, загомоніли:

– Навіщо ти порушуєш наш лісовий спокій?

Але вітер не вгамовувався, і чижиха з жахом побачила, як з гілки тоненької берізки зірвалося гарненьке гніздечко-кошичок і впало разом з пташенятами додолу.

– А де ж наш тато? – не заспокоювалися Пік і його сестрички.

– Він повернеться! Він повернеться! – повторювала мама.

Раптом блискавка прорізала темне, в сірих клубах хмар небо, і такий дощ полив, ніби річки були там, нагорі, і вони всі полинули на землю.

Чижиха розпустила свої крила, підгорнула під них діток, а сама притулилася до стовбура ялини.

Навіть ця стара ялина стогнала й рипіла від жахливої бурі.

– Тррримайся! Тррримайся! – чулося пташці, і вона, вся мокра, перемерзла, трималася з усіх своїх пташиних сил.

Тільки б тато був живий і повернувся, – думала вона, міцніше притуляючи до себе пташенят.

– Ббух! – з страшним гуркотом упав сусідній клен, а за ним зі стогоном зломилася берізка.

– Трримайся! Тррримайся! А я витримаю, – рипіла стара ялина.

На ранок небо знову, мов нічого не бувало, проясніло, і сонечко сяяло, як завжди, пригріваючи і ліс, і ниву, і квіти, і трави.

– А де ж тато? – спитав Пік.

– Він ще повернеться,- впевнено мовила чижиха, – адже він залетів далеко і там, мабуть, перебув грозу.

Але й на вечір він не повернувся, і на другий ранок, і на третій.

Пташки, що мешкали на сусідніх деревах, похитували дзьобиками і казали:

– Бідна чижиха! Бідна чижиха! Їй не впоратися самій. Стільки дітей!

І тільки стара ялина рипіла:

– Трримайся! Тррримайся! Впораєшся!

Впораєшся!

І що було робити бідній чижисі, як не триматися?

Адже треба було годувати діток, вчити їх літати, навчати їх доброї пташиної поведінки.

У сусідніх гніздах це робили батько і мати разом, і їм було легше, а вона була сама, і до того ж така маленька!

Вона сама вчила їх літати і хоч тремтіла за кожний їхній рух, та не показувала цього і підбадьорювала, як могла.

Чижиха сідала на краєчок гнізда, і, хоч їй було дуже сумно, вона теж намагалася весело співати і в своїх пісеньках завжди розповідала дітям, що тато літає десь за гаєм. Він нагледів там багато гусені і різної комашні, і він рятує від неї дерева, а згодом він повернеться, обов’язково повернеться. Діти цьому вірили, особливо маленький чижик Пік.

– Як це добре – літати! – радів маленький Пік. А він вдався таким веселим, непосидючим, до всього цікавим, і тільки-но вивчився трохи літати, як почав гасати по всьому лісі. Де траплялася яка пригода чи бешкет – уже всі знали, що то справа маленького Піка, Вранці він найперший будив увесь лісовий народ своїм дзвінким голоском, сміливо встрявав у пташині бійки, витягав з-під дзьоба у старих різний лісовий харч.

Іноді він залітав з товаришами дуже далеко, своєчасно не повертався додому і цим завдавав матері великих турбот. Чотири дочки були куди слухняніші, і з ними було легше впоратися, ніж з одним маленьким Піком.

Він все-таки дуже любив свою маму, маленький бешкетник Пік. На осінь він почав уже міняти своє вбрання і робитися схожим на свого батька, але він линяв, як і всі чижики, шматочками і тому поки що мав дуже смішний вигляд.

– Бачиш, скільки тобі мороки з дітьми, – сказала раз презирливо зозуля. – Чи не краще було порозкидати так яєчка, як я, і бути вільною?

– Ні! – твердо відповіла чижиха. – Що б я робила без них?

А ялина рипіла:

– Трримайся! Тррримайся!

Так, треба було триматися, бо найважче було попереду. Спочатку пожовкло листя, потім почало падати на землю, багато пташок відлітало в теплі краї. Сунула холодна, біла зима Чижиха вже знала це. Вона

Пам’ятала торішню зиму. Але тоді вона була ще з батьком та з матір’ю, і коло неї завжди крутився веселий, співучий чижик, з яким вони потім удвох збудували своє гніздечко. Не такі вже страшні морози, якщо коло тебе рідні, а тепер вона сама зі своїми чотирма дочками і п’ятим синком Піком.

Вона все ж таки намагалася бути вкупі з іншими чижиними родинами: адже на зиму взагалі всі пташки що лишалися вдома і не відлітали у вирій, з’єднувалися у великі зграї. У зграях були не тільки чижі, а й різні лісові маленькі птички – щиглики, чечітки, снігурі. Вони збиралися разом і літали в село й навіть у місто шукати собі харчів.

– Будь ласка, не бешкетуй! – умовляла завжди чижиха Піка: адже всі пташки з такою охотою робили йому зауваження, і це їй було завжди прикро чути.

– Ох, оцей ще Пік! Такого урвиголови ще й ліс не бачив! Коли б хто міг його спинити!

А мати тільки думала:

– Коли б його тато побачив!

А тато-чижик теж думав про це саме. Яка надзвичайна пригода трапилася з ним! Під час грози, коли він поспішав додому, до своїх пташенят, до своєї чижихи, його зачепило зломлене дерево, і він упав.

На ранок його знайшли хлопці, що прийшли в ліс по ягоди.

– Дивись! Чиж! Живий ще!

Хлопці принесли його додому, посадили в клітку, і він у них довгенько жив, поки зовсім одужав, а потім вони понесли його в місто, бо знали, що там є крамниця, де купують різних пташок.

Та вони й до крамниці не донесли, їх зупинив якийсь дядько.

– Що ви несете, хлопці?

– Чижика.

– А чи це справді чиж? А може, горобець? – засміявся дядько. – Може, ви його пофарбували?

Хлопці теж засміялися.

– Правда, чиж. Купіть, він співатиме.

Дядько цей дуже любив різних пташок, і в нього їх було багато – і щиглі, і синички, і снігурі, а от чижа цього року ще не було. Він був дуже радий, що купив, нарешті, і чижика.

Але цей дядько ще дуже любив дітей. Коли він підходив до будинку, де жив, то побачив, як школярі з їхнього двору грають у м’яча, а між ними бігає один маленький хлопчик, задерикуватий і веселий, та його не приймають старші в своє товариство, Все ж таки хлопчикові пощастило підбити ніжкою м’яча, і він був страшенно задоволений, але старші закричали:

– Іди собі, не заважай нам!

Хлопчик образився і гірко заплакав

– Іди, Андрійку, сюди! – покликав його дядько. – Не плач, бачиш, який хороший чижик у мене!

У хлопчика враз висохли сльози, а очі так заблищали, що дядькові зробилося дуже приємно, і він сказав:

– Забери собі чижика, тільки годуй його щодня і напувай.

– Мамо! Мамо! – кричав у захопленні хлопчик, вбігаючи в кімнату. – Дядько Сашко назовсім подарував мені чижика!

Відтоді вони зробилися нерозлучними друзями – чижик і хлопчик. Хлопчик сам міняв чижикові воду, сипав зерно і увесь час розмовляв з ним.

– Андрійка впізнати не можна, – дивувалася мати, – то всі в дворі на нього скаржилися, а тепер він увесь день зайнятий з цим чижиком.

Чижик почав співати, лазити по прутиках, які дядько Сашко поклав між дротинками клітки. Хлопчик і всі в домі думали, що чижик дуже веселий, і хлопчик співав йому:

Чижик-пижик,

Де ти був?

А насправді чижик весь час співав про своїх діток.

Надворі падав сніг, чижик бачив це у вікно, на якому стояла клітка, і серце у нього просто розривалося. Він думав: як переживуть цю зиму його дружина, дочки, маленький Пік? І чи не забули вони про нього? І він співав голосно, ніби вони могли почути його спів. А люди казали:

– Який веселий чижик! Весь час співає!

А чижиха зі своїми пташенятами справді переживала скрутні часи. Уся зграя знайомих пташок, до якої приєдналася і вона з дітьми, перебралась у місто, у якийсь ріденький ліс, не схожий на їхній рідний густий, темний. Вони ж не знали, що то був просто Ботанічний сад. Пташки весь час мандрували з садка в садок, з двору в двір – де якісь крихти підберуть, де насіннячко.

Взимку всі були неперебірливі: адже в такі короткі дні взимку треба було встигнути наїстися. Пташки в ці місяці гинули більше від голоду, ніж від холоду.

І не всі люди були такі добрі до пташок, як дядько Сашко і хлопчик Андрійко, що повісили на своїх балконах коробочки і сипали туди для пташок різне насіння та крихти хліба.

Мати-чижиха, знайшовши таку коробочку, насамперед кликала всіх діток, а тоді вже й сама починала клювати.

– От бачите, як добре! – підбадьорювала вона їх. – Хіба нам багато треба! От ми і взимку ситі. А вже ж колись прийде весна, і буде зовсім добре. І тато повернеться, – додавала вона за звичкою, але їй вірив лише маленький синок Пік.

Справді, весна ж мусила прийти! Так же бувало щороку, так і тепер сталося: зашуміли струмки, зазеленіли поля, прилетіли гуси і журавлі.

– Пік! Пік! – кричав і гукав чижик у клітці. – Де ти, Пік? – І бився крильцями об грати.

Андрійко раптом замислився.

– Мамо, я випущу чижика, йому, мабуть, хочеться на волю.

Та йому зробилося і страшно за чижика.

– А що як він не знає, куди летіти, і заблукає? А може, він розучився літати? Мамо, хай він прилітає до нас ночувати!

Мама всміхнулась і сказала:

– Може, й не розучився. Може, й не заблукає… Ти спробуй.

Винеси на балкон клітку і відчини дверцята.

Андрій так і зробив. І тільки він відчинив клітку і хотів сказати: “До побачення! Прилітай ночувати!”, – як чижик затремтів крильцями і полетів, полетів зразу за той високий будинок, що на розі, а потім – через Ботанічний сад, а там полем, над рікою, над нивами. Як добре знав він цей шлях! Він летів і голосно кричав-співав:

– Де ви, мої дітки? Де моя дружина, де мій маленький Пік?

І раптом побачив: на ялині сидить гарненький жовтогрудий чижик, а коло нього невеличка сіренька змарніла чижиха, і чижик їй щось з запалом співає-розповідає.

– Пік! Пік! Синок!

Невже це ти? – закричав тато-чижик.

Чижиха від здивування тільки тому не впала непритомною, що пташки

Взагалі ніколи в житті не падають непритомними, але з хвилину вона не могла нічого зрозуміти, а потім закричала на весь ліс:

– Я ж казала, я ж казала, що ти повернешся!

– Мій тато повернувся! – кричав і стрибав Пік і кинувся до тата, а потім враз почав показувати всі свої витівки на гілочках ялини – і тато не сердився на нього, як чужі пташки, а був просто в захопленні.

– Наш тато повернувся! – закричали всі чотири дочки, такі ж бадьорі і хазяйновиті, як їхня мама.

– Поверрнувся, наррешті, поверрнувся! – рипіла задоволено ялина.

І всі пташки тепер не похитували презирливо дзьобиками, а, навпаки, вітали щасливу родину і щиро хвалили татові-чижику його дітей і його чижиху. Адже всім завжди хочеться взяти участь у радості сусіда А зозуля жалібно кувала:

– Ку-ку, ку-ку! Я сама на віку.

Їй було шкода, що вона не виростила жодного синка або дочки. Але мати-чижиха покликала і її з усіма сусідками до себе на свято і ні слова не сказала чижикові, як їй було важко без нього. Навпаки, вона казала, як їй допомогли пережити цю зиму її чотири дочки і такий чудовий синок Пік.

Чижик, звичайно, не полетів ночувати до хлопчика, хоча дуже тепло розповів про нього своїй родині. Та хлопчик не сумував, бо ввечері до нього зайшов дядько Сашко й розповів йому цю історію про Піка і його батьків. Адже цей дядько усе знав про пташок і про дітей і вмів розповідати навіть про те, чого й не бачив.

Чижики звили собі гніздо на найвищій гільці найвищої ялини в лісі зовсім не тому, що вони були такі горді і хотіли жити найвище від усіх. Навпаки, вони були дуже привітні з усіма пташками, завжди бадьорі, співучі і непосидючі. Просто їм здавалося, що там, нагорі, їм буде і безпечніше, і веселіше.
– Треба зробити так, щоб ніхто не міг побачити наше гніздечко, – казала молоденька чижиха. – Коли я ще жила у своїх тата і мами, вони так зробили гніздо, що його не тільки який лихий звір або пустун-хлопчисько, а навіть і пташки не могли побачити.

Не думай, будь ласка, що я турбуюся про себе: адже треба подбати про наших діток.
– Не хвилюйся, моя мила, – наспівував їй чижик. Він дуже любив свою дружину, і йому здавалося, що у всьому лісі нема такої красуні, як вона. – Я все зроблю гаразд! – І вони вдвох ретельно взялися будувати свою першу хатку.
– Знаєш що, – сказала чижиха, – у нас швидше иіде справа, коли ти приноситимеш все для будови, а я будуватиму. Так і мої тато й мама робили.
– Що скаже моя хазяєчка – все добре! – завжди погоджувався чижик, і всім пташкам і деревам у лісі було просто приємно дивитися, як вони весело і дружно-працюють.

Чижик приносив у дзьобику сухі прутики,, мох, павутиння, гусені, різний пух з рослин. Якось він навіть полетів далеко за ліс, де паслись отари, і приніс трохи овечої вовни. Чижиха дуже вправно будувала малесеньке, але міцне гніздечко, скріплюючи прутики павутинням, викладаючи його всередині пухом, вовною та м’яким листячком. їй не потрібно було розкішного великого житла – адже вона була зовсім невеличкою-пташкою, своїм гніздом вона дуже тіпіилася і без заздрості дивилася на різні гнізда, які будували пташки в лісі.
Навпроти ялини жила білокора красуня-берізка і на її гілці вивільга підвісила своє гніздечко – легенький кошичок.
Мабуть, вона хотіла, щоб вітер гойдав її пташенят,, коли вони вилупляться. деякі плели гнізда в траві, на самісінькій землі.
“Принаймні діти не випадуть”, – казали вони.
Синичка з довгим хвостом дуже пишалася своїм круглим затишним і дуже зручним гніздечком, особливо його входом посередині – маленьким і непомітним.
Чижиха навіть трошки побоювалась, чи не подоба-тиметься таке гніздо її чижикові більше, ніж їхнє власне.. Але чижик сказав щиро:
– Мені все таки найдужче подобається наше! Скоро в гнізді з’явилося п’ять яєчок, білуватих з.
Брунатними цяточками, і чижиха сіла на них. Чижик не внав вже, що й робити. Він приносив дружині їсти, вів співав навколо неї, щоб їй не було нудно сидіти, а коли вона на хвилинку знімалася з гнізда, бо чижик запевняв, що їй треба “освіжитися”, тоді сам він сідав швидко в гніздечко, щоб їхні яєчка не охололи.
Це був місяць, коли взагалі пташки сидять на своїх яєчках, і хоч була весна, зеленіли дерева, розпускалися квіти, пташкам-матерям нікуди не хотілося літати. Адже вони висиджували своїх пташенят. Одна тільки строката зозуля гуляла безтурботно і всіх дражнила:
– Ку-ку! Куку! Виходьте гуляти! Будемо літати!
– Нам ніколи! Нам ніколи! – цвірінчали пташки. – Ми висиджуємо пташенят!
– Була охота! – сміялася зозуля. – Я попідкидала свої яєчка по чужих гніздах, хай інші з ними морочаться!
– Яка легковажна ця зозуля! – подумала чижиха і ще дбайливіше розпушила своє пір’ячко над п’ятьма крихітними яєчками.
Та й раді ж були батько й мати, коли веселого сонячного ранку яєчка почали розколюватися і одна по одній висунулися маленькі сіруваті голівки.
– Вітаю з дочкою! – мовила чижиха-мати.
– дуже радий! – засміявся чижик-тато.
– Вітаю з другою! – сказала мати знову.
– Як це приємно! Вдвох їм буде веселіше!
– От ще й третя!
– Приймаю й цю!
– Четверта теж дочка!
– Нічого, мила, – заспокоїв чижиху чижик. – Якщо вони всі будуть такі, як ти, – це дуже добре.
Нарешті, заворушилося п’яте яєчко.
– Пік! Пік – почули пташки і побачили, як звідти висунувся спочатку маленький дзьобик і враз розкрився, І вся чумаза голівка на тонкій шийці повернулася на всі боки, ніби пташеня хотіло враз з усіма познайомитися. – Пік! Пік!
– Синок! Синок! – закричала мати.
– Так це ж чудесно! – зрадів чижик-тато і заспівав на весь ліс привіт своїм діткам – чотирьом дочкам І п’ятому синку.
З тої хвилини почалися турботи про родину. Батько і мати літали цілий день і приносили своїм діткам то тлю з ялин, то гусінь, то різну дрібну комашню. Мамі все здавалося, що вони голодні, особливо синок, бо він весь час роззявляв широко рота і кричав.
– Пік! Пік!
– Зараз, Пік! Зараз, любий! – хвилювалась мати, але й сміялася водночас. Він був такий кумедний, цей синок Пік!
Вечорами, коли пташенята засинали, батько і мати були хоч і зморені, але такі щасливі. їм здавалося, що кращих дітей нема ні в кого, особливо такого веселого, кумедного, як синок Пік.
Та недовге було те щастя. Минав уже другий тиждень з дня народження пташенят і вже настав час вчити їх літати, як трапилася страшна подія в їхньому житті. Раптом синє, завжди добре і миле небо похмурніло, потемніло, ніби розсердилося на весь світ. Сонце тепле і ясне кудись зникло, і страшний гуркіт залунав навколо.
– Мамо! Мамо! – заметушилися пташенята. – Ми боїмося!
– Тримайтесь щільніше! – сказала мати. – Сидіть спокійно, я коло вас.
– А де ж тато? – запищав Пік. – де наш тато? Тато-чижик ще зранку полетів по насіння аж на ниву за березовим гаєм.
– Він повернеться, – заспокоювала мати. – Не хвилюйтеся, дітки, він-повернеться.
Страшний вітер, зовсім не схожий на той легкий теплий вітрець, що гойдав лагідно листячко в лісі, захитав навіть столітні дуби і ялини. дерева обурено зашуміли, загомоніли:
– Навіщо ти порушуєш наш лісовий спокій?
Але вітер на вгамовувався, і чижиха з жахом побачила, як з гілки тоненької берізки зірвалося гарненьке гніздечко-кошичок і впало разом з пташенятами додолу.
– А де ж наш тато? – не заспокоювалися Пік і йога сестрички.
– Він повернеться! Він повернеться! – повторювала мама.
Раптом блискавка прорізала темне, в сірих клубах хмар небо, і такий дощ полив, ніби річки були там, нагорі, і вони всі полинули на землю.
Чижиха розпустила свої крила, підгорнула під них діток, а сама притулилася до стовбура ялини.
Навіть ця стара ялина стогнала й рипіла від жахливої бурі.
– Тррримайся! Тррримайся! – чулося пташці, і вона, вся мокра, перемерзла, трималася з усіх своїх пташиних сил.
– Тільки б тато був живий і повернувся, – думала вона, міцніше притуляючи до себе пташенят.
Ббух! – з страшним гуркотом упав сусідній клен, а за ним із стогоном зломилася берізка.
– Трримайся! Тррримайся! А я витримаю, – рипіла стара ялина.
На ранок небо знову, мов нічого не бувало, проясніло, і сонечко сяяло, як завжди, пригріваючи і ліс, і ниву, і квіти, і трави. Але що було в лісі і на ниві! Зламані бурею дерева валялися тут і там; на ниві, ніби скошена, полягла пшениця; багато квітів не могли навіть голівок своїх підвести. І скількох своїх жителів не долічився старий ліс!
– А де ж тато? – спитав Пік.
– Він ще повернеться! – впевнено мовила чижиха, – адже він залетів далеко, аж за ниву, і там, мабуть, перебув грозу.
Але й на вечір він не повернувся, і на другий ранок, і на третій.
Пташки, що мешкали на сусідніх деревах, похитували дзьобиками і казали:
– Бідна чижиха! Бідна чижиха! Їй не впоратися самій. Стільки дітей!
І тільки стара ялина рипіла:
– Трримайся! Тррримайся! Впорраєшся! Впорраєшся!
І що було робити бідній чижисі, як не триматися? Адже треба було годувати діток, вчити їх літати, навчати їх доброї пташиної поведінки.
В сусідніх гніздах це робили батько і мати разом і їм було легше, а вона була сама, і до того ж така маленька!
З сусідніх гнізд лунав веселий щебет малят, співи батьків, а її діти сиділи мовчки, і це краяло її маленьке пташине серце. Тоді вона сідала на краєчок гнізда і, хоч їй було дуже сумно, вона теж намагалася весело співати, і в своїх пісеньках завжди розповідала дітям, що тато літає десь за нивою, він нагледів там багато гусені і різної комашні і він рятує від неї дерева, а згодом він повернеться, обов’язково повернеться. діти цьому вірили, особливо маленький чиЖик Пік, бо їм, як і всім дітям, хотілося жити весело та безжурно і знати, що все таки десь літає їхній тато, як і у всіх пташенят.
Вона сама вчила їх літати, і хоч тремтіла за кожний їхній рух, та не показувала цього і підбадьорювала, як могла.
– Як це добре – літати!- радів маленький Пік. А він вдався таким веселим, непосидючим, до всього цікавим, і тільки но вивчився трохи літати, як почав гасати по всьому лісі. де траплялася яка пригода чи бешкет – уже всі знали, що то справа маленького Піка. Вранці він найперший будив увесь лісовий народ своїм дзвінким голоском, сміливо встрявав у пташині бійки, витягав спід дзьоба у старших різний лісовий харч. Іноді він залітав з товаришами дуже далеко, своєчасно не повертався додому і цим завдавав матері великих турбот. Чотири дочки були куди слухняніші, і з ними було легше впоратися, ніж з одним маленьким Піком. І на нього часто сердилися сусіди, а матері було шкода його. Вона знала: якби був з ними тато, він літав би скрізь разом з Піком і радів би, що синок такий сміливий, такий вправний, що у нього такий гарний, приємний голосок і що, не зважаючи на свою легковажність, увечері він так ніжно і ласково пригортається під материне крильце і розповідає про все, що бачив і чув.
Він все таки дуже любив свою маму, маленький бешкетник Пік. На осінь він почав уже міняти своє вбрання і робитися схожим на свого батька, але він линяв, як і всі чижики, шматочками, і тому покищо мав дуже смішний вигляд.
– Бачиш, скільки тобі мороки з дітьми, – сказала раз презирливо зозуля. – Чи не краще було порозкидати так яєчка, як я, і бути вільною?
– Ні! – твердо відповіла чижиха. – Що б я робила без них?
А ялина рипіла:
– Трримайся! Тррримайся!
Так, треба було триматися, бо найважче було попереду. Спочатку пожовкло листя, потім почало падати на землю, багато пташок відлітало в теплі краї. Сунула холодна, біла зима. Чижиха вже знала це. Вона пам’ятала торішню зиму. Але тоді вона була ще з батьком та матір’ю, і коло неї завжди крутився веселий, співучий чижик, з яким вони потім удвох збудували своє гніздечко. Не такі вже страшні морози, якщо коло тебе рідні, а тепер вона була сама з своїми чотирма дочками і п’ятим синком Піком.
Вона все ж таки намагалася бути вкупі з іншими чижиними родинами: адже йа зиму взагалі всі пташки, що лишалися вдома і не відлітали у вирій, з’єднувалися у великі зграї. У зграях були не тільки чижі, а й різні лісові маленькі птички – щиглики, чечітки, снігурі. Вони збиралися разом і літали в село й навіть у місто шукати собі харчів.
– Будь ласка, не бешкетуй! – умовляла завжди чижиха Піка: адже всі пташки з такою охотою робили йому зауваження, і це їй було завжди прикро чути. Пік обіцяв слухати її, але тільки но вилітали пташки на простір, Пік почував стільки сили в своїх крильцях, що не міг спокійно літати коло матері. Він гукав своїх ровесників, і що вони тільки не виробляли! Може б чижиха-мати іноді тільки посміялася з того, як він, перекидаючися на гілочках, натрушував снігу на буркотуху-сову, та з інших його витівок, та усі сусідки завжди починали похитувати докірливо дзьобиками і казати:
– Ох, оцей ще Пік! Такого урвиголову ще й ліс не бачив! Коли б хто міг його спинити!
А мати тільки думала:
– Коли б його тато побачив!
А тато-чижик теж думав про це саме.
Яка надзвичайна пригода трапилася з ним! Під час грози, коли він поспішав додому, до своїх пташенят, до своєї чижихи, його зачепило зломлене дерево, і він упав.
На ранок його знайшли хлопці, що прийшли в ліс по ягоди.
– дивись! Чиж! Живий ще!
Вони принесли його додому, посадили в клітку, і він у них довгенько жив, поки зовсім одужав, а потім вони понесли його в місто, бо знали, що там є крамниця, де купують різних пташок.
Та вони й до крамниці не донесли. Їх зупинив якийсь дядько.
– Що ви несете, хлопці?
– Чижика.
– А чи це справді чиж? А може горобець? – засміявся дядько. – Може ви його пофарбували?
Хлопці теж засміялися.
– Правда, чиж. Купіть, він співатиме.
Дядько цей дуже любив різних пташок, і в нього їх було багато – і щиглі, і синичка, і снігурі, а от чижа цього року ще не було. Він був дуже радий, що купив, нарешті, і чижика.
Але цей дядько ще дуже любив і дітей. Коли він підходив до будинку, де жив, він побачив, як школярі з їхнього двору гуляють у м’яча, а між ними бігає один маленький хлопчик, задерикуватий і веселий, та його не приймають старші в своє товариство. Все ж таки хлопчикові пощастило підбити ніжкою м’яча, і він був страшенно задоволений, але старші закричали:
– Іди собі, не заважай нам! Хлопчик образився і гірко заплакав.
– Іди, Андрійку, сюди! – покликав його дядько. – Не плач, бачиш, який хороший чижик у мене!
У хлопчика враз висохли сльози, а очі так заблищали, що дядькові зробилося дуже приємно, і він сказав:
– Забери собі чижика, тільки годуй його щодня і напувай.
– Як? Назовсім? – здивувався хлопчик.
– Назовсім!
-Мамо! Мамо! – кричав у захопленні хлопчик, вбігаючи додому, – дядько Сашко назовсім подарував мені чижика!
Відтоді вони зробилися нерозлучними друзями – чижик і хлопчик. Хлопчик сам міняв чижикові воду, сипав зерно і розмовляв увесь час з ним.
– Андрійка пізнати не можна, – дивувалася мати, – то всі в дворі на нього скаржилися, а тепер він весь день зайнятий цим чижиком.
Чижик почав співати, лазити по прутиках, які дядько Сашко поклав між дротинками клітки. Хлопчик і всі в домі думали, що чижик дуже веселий, і хлопчик співав йому:

Чижик-пижик,
Де ти був?

А насправді чижик весь час співав про своїх діток. Він згадував свого синка, маленького Піка, а стрибав по клітці, бо гадав, що може якось звільнитися зза грат. до Андрійка він, звичайно, звик, і любив його, але ж до неволі він звикнути не міг нізащо.
Надворі йшов сніг, чижик бачив це у вікно, на якому стояла клітка, і серце у нього просто розривалося. Він думав: як переживе цю зиму його дружина, його дочки, його маленький Пік? І чи не забули вони його? І він співав голосно, ніби вони могли почуть його спів. А люди казали:
– Який веселий чижик! Весь час співає!
А чижиха з своїми пташенятами справді переживала скрутні часи. Уся зграя знайомих пташок, до якої приєдналася і вона з дітьми, перебралась у місто, у якийсь ріденький ліс, не схожий на їхній рідний – густий темний. Вони ж не знали, що то був просто Ботанічний сад. Пташки весь час мандрували з садка в садок, з двору в двір – де якісь крихти підберуть, де насіннячко. Взимку всі були не перебірливі: адже в такі короткі дні взимку треба було встигнути наїстися. Пташки в ці місяці гинули більше від голоду, ніж від холоду.
І не всі люди були такі добрі до пташок, як дядько Сашко і хлопчик Андрійко, що повісили на своїх балконах коробочки і сипали туди для пташок різне насіння та крихти хліба.
Мати-чижиха, знайшовши таку коробочку, насамперед кликала всіх діток, а тоді вже й сама починала клювати.
– От бачите, як добре! – підбадьорювала вона їх, – хіба нам багато треба! От ми і взимку ситі. А вже ж колись прийде весна і буде зовсім добре. І тато повернеться, – додавала вона за звичкою, і їй вірив лише маленький синок Пік.
Справді, весна ж мусила прийти! Так же бувало щороку, так і тепер сталося: зашуміли струмки, зазеленіли поля, прилетіли гуси і журавлі.
– Пік! Пік! – кричав і гукав чижик у клітці, – де ти, Пік? – І він бився крильцями об грати.
Андрійко раптом замислився.
– Мамо, я випущу чижика, йому, мабуть, хочеться на волю.
Та йому зробилось і страшно за чижика.
– А що як він не знає, куди летіти, і він заблукає? А може він розучився літати? Мамо, хай він прилітає до нас ночувати!
Мама всміхнулась і сказала:
– Може й не розучився. Може й не заблукає… Ти спробуй. Винеси на балкон клітку і відчини дверцята.
Андрій так і зробив. І тільки він відчинив клітку і хотів сказати: “до побачення! Прилітай ночувати!”, як чижик затремтів крильцями і полетів, полетів, зразу за той високий будинок, що на розі, а потім через Ботанічний сад, а там полем, над рікою, над нивами. Як добре знав він цей шлях! Він летів і голосно кричав, співав:
– де ви, мої дітки? де моя дружина, де мій маленький Пік?
І раптом побачив: на ялині сидить гарненький жовтогрудий чижик, а коло нього невеличка сіренька змарніла чижиха, і чижик їй щось з запалом співає-розповідає.
– Пік! Пік! Синок! Невже це ти? – закричав тато-чижик.
Чижиха від здивовання тільки тому не впала непритомною, що пташки взагалі ніколи в житті не падають непритомними, але з хвилину вона не могла нічого зрозуміти, а потім закричала на весь ліс:
– Я ж казала, я ж казала, що ти повернешся!
– Мій тато повернувся! – кричав І стрибав Пік і кинувся до тата, а потім враз почав показувати всі свої витівки на гілочках ялини – і тато не сердився на нього, як чужі пташки, а був просто в захопленні.
– Наш тато повернувся! – закричали усі чотири дочки, такі ж бадьорі і хазяйновиті, як їхня мама.
– Поверрнувся, наррешті, поверрнувся! – рипіла задоволено ялина.
І всі пташки тепер не похитували презирливо дьзобиками, а навпаки, вітали щасливу родину і хвалили татові-чижику його дітей і його чижиху. Адже усім завжди хочеться взяти участь у радості сусіда. А зозуля жалібно кувала:

Ку-ку,
Ку-ку!
Я сама
На віку.

Їй було шкода, що вона не виростила жодного синка або дочки. Але мати-чіжиха покликала і її з усіма сусідками до себе на свято і ні слова не сказала чижикові, як їй було важко без нього. Навпаки, вона казала, як їй допомогли пережити цю зиму її чотири дочки і такий чудовий синок Пік.
Чижик, звичайно, не полетів ночувати до хлопчика, хоча дуже тепло розповів про нього своїй родині, та хлопчик не сумував, бо ввечері до нього зайшов дядько Сашко й розповів йому цю історію про Піка і його батьків. Адже цей дядько усе знав про пташок та про дітей І вмів розповідати навіть про те, чого й не бачив.

Мета: Ознайомити учнів з  літературною казкою Оксани Іваненко ; удосконалювати вміння п’ятикласників аналізувати прочитаний матеріал, навчати будувати власні висловлювання з приводу порушених проблем у творі, визначати тему, проблеми, розкривати власне розуміння образів; розвивати комунікативні навички учнів, допомогти усвідомити важливу в житті людини потребу – уважне ставлення до ближнього ; виховувати кращі моральні якості

Обладнання: портрет письменниці, ілюстрації учнів до казки , мультимедійна презентація, кольорові олівці, набір смайликів, дидактичний матеріал

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Випереджувальне завдання:

Для всього класу – прочитати твір Оксани Іваненко  «Казка про маленького Піка».

 Методи , прийоми, форми роботи : асоціювання, виразне читання, «незакінчене речення»

Хід уроку

І. Організаційний момент. Створення емоційного фону

Встаньте, діти, підведіться,

Один одному всміхніться.

До заняття  підготуйтесь,

На уроці не лінуйтесь!

-Доброго дня, любі діти. 

   Учитель. Я пропоную вам побути в ролі мандрівників , але не простих, а літературних. Щоб налаштуватися на роботу, проведемо невеликий  аутотренінг.  Покладіть руки на коліна, сядьте зручно й повторюйте за мною:

Ми любимо читати, відкривати нове і  цікаве.

Ми хочемо багато знати й ділитися своїми знаннями.

Ми міркуємо, замислюємося, аналізуємо.

Ми – школярі, ми – творчі, кмітливі, розумні!

Доведемо це!

ІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.                                                                                                                            Повідомлення теми й мети уроку (записують у  зошитах)                                                                    І. «Поетична хвилинка»

Казочка   

Читає наша Галочка;

Тихенько будьте, цить,

Хай казочка прочитана

Весь час у нас гостить.

Погляньте: в Галки на плечі

Принишк вже й котик Гриць,

Вслухається у низки слів,

У шепіт таємниць.

Тихесенько, не гомоніть,

Щоб казка чарівна

Сполоханим метеликом

Не пурхнула з вікна.

А казочка закликує

В невидані світи

Веселками устелені…

Ходім мерщій туди.

Казковий світ – чарівний і неповторний. Мандрувати його стежками завжди цікаво й повчально. Казка потребує особливої атмосфери, тому вона – символ домашнього затишку, родинної злагоди. Діти, а з яким настроєм ви поринете у світ казки? ( Намалюйте смайлика  )  Зараз ми з вами потрапимо у чарівний світ казки. Але  щоб не заблукати, потрібно дещо пригадати.

2.  Метод «Мозковий штурм»

1. Казка – це …
2. Види казок: …
3. Народна казка – це …
4. Літературна казка – це …
5. Я знаю таких казкарів: …
6. Моя улюблена казка …

  -Сьогодні  поговоримо про творчість  української  письменниці  і її казочку.

 Портфоліо

• Першу свою казку Оксана Дмитрівна Іваненко написала в шість років. Казка була вміщена в домашньому рукописному журналі «Гриб», який дівчинка сама й «редагувала». Пізніше її дитячі повісті з’являлися в рукописному журналі, який виходив у гімназії.
• У родині Іваненків панував культ художнього слова. Мала Оксана страшенно любила слухати і переповідати казки, була активним учасником літературних ігор, аматорських вистав. Уома часто читали вголос твори Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Ганса Крістіана Андерсена, обговорювали новини літературного життя, переглядали журнали. Батько Оксани працював редактором газети, мати — вчителькою.
• Майже все прочитане одразу перетворювалося на гру. А ігри були велелюдні, бо дітей у домі завжди було багато. Своїх двоє — Оксана і старший на два роки брат Дмитро, двоюрідні брати і сестри, які постійно жили у Іваненків, та ще діти, якими опікувалася мати — вчителька притулку для сиріт. Будинок, двір, сад — скрізь дитячий галас. І батько, який втратив надію на спокій, просив лише не заважати, коли він працює.
• Улітку дітей вабила річка Ворскла, таємничий монастир на горі, тінистий сад, а взимку малеча влаштовувала дитячі «університети». Брат Дмитро виступав у них «професором». Малеча читала, писала твори. А Оксана, коли підросла, палко мріяла бути вчителькою. Отак і розвивався у дівчинки потяг до літератури й педагогіки. Отак і несе Оксана Дмитрівна крізь усе своє життя ці два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини. (Віктор Костюченко)

3.Створення  емоційно-позитивного  фону

– У  мене  в  руках  кошик(  „Мій  урок”)

– Що б ви  запропонували взяти у нашу мандрівку (Відповіді учнів)

– А я  вам  пропоную  ось що: дотепність, кмітливість, наполегливість,  спостережливість,старанність, добро, взаєморозуміння.

 – Дійсно, все це  потрібно  на  уроці.

 III.Вивчення нового матеріалу                                                                                    Читання казки Оксани Іваненко «Казка про маленького Піка»                                                                                           Яка тема казки? Знайдіть у підручнику визначення, що називається темою.

Тема — це те, про що розповідається у творі. Наприклад, змальовуються по­дії, певні явища чи життя героя. У казці розповідається про життя родини чи­жиків.

• Що хотіла показати Оксана Іваненко, донести до читачів своїм твором?

Ідея твору — це основна думка твору, основний висновок про зображені по­дії чи явища, те, що хотів письменник показати своїм твором.

Оксана Іваненко на прикладі життя родини чижиків показує, які дружні стосунки мають бути між членами родини. Наша сила — сім’я єдина. Люди і птахи мають жити в мирі і злагоді, а головне — на волі.

• Як важливо мати дружну родину, де панує мир, злагода, спокій. Діти, а сім’ю чижиків можна назвати щасливою? Чому? Назвіть сімейні цінності друж­ної родини.
• Які якості дружньої родини можна записати до Скарбнички моральних цінностей

Скарбничка моральних цінностей

• Взаємодопомога один одному.

• Повага між членами родини.
• Турбота один за одного.

• Читання за особами;

Слова автора;

Молоденька чижиха;

Чижик;

Зозуля;

Пташки

Дядько Сашко; Мати; Хлопці; Андрійко                                            ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА

Тут зібрались друзі: один, два,три.

Ти і я, і ви, і ми: один, два, три.

Посміхнись комусь ліворуч,

Посміхнись комусь праворуч –

Ми одна сім’я – ти і я.

• Читання із зупинками

1 абзац. Мовчазне читання

•          Де звили гніздо чижики?
•          Чому вони звили гніздо так високо?
•          Якою була сім’я чижиків?

2 абзац. Читання в особах

Як треба читати слова самочки?( заклопотано, неспокійно)

Як треба читати слова самця?( впевнено, заспокійливо)

3 та 4 абзаци. Читання вголос ланцюжком, по одному реченню

Як би ви назвали цей абзац?

Переказати прочитане.

Що можна сказати про чижика – тата?

Словникова робота

 Цей птах з родини в’юркових. Довжина тулуба  12 – 14см, маса 12 -14 грамів, Дзьоб прямий, гострий. Оперення самок біло – жовто – зеленого кольору, самця – жовто – зелене. На голові чорна «шапочка».Поширений в Євразії. Живиться насінням і бруньками. Гніздо влаштовує на дереві. Чижиків часто утримують в клітках, як красивих співочих птахів.

Головні герої казки	Другорядні герої казки
Чижик, Чижиха, маленький Пік	Ялинка,зозуля,пташки,мати,дядькоСашко,хлопці,Андрійко

 Складання загадки про чижика

Який?                                          

Маленький                                 мишка

Літає                                           літак

Співучий                                    соловей

В пір’ї                                         подушка

Жовтий                                       лимон

Співучий, та не соловей,

Маленький, але не мишка,

Літає, але не літак,                                                                                                                            В пір’ї, та не подушка.

Характеристика головних героїв

Чижик	Чижиха	Маленький Пік
Люблячий батько, любить мистецтво	Турботлива, сильна,мудра	Маленький,  бадьорий,бешкетник, веселий,працьовитий

ІV. Закріплення набутих знань, умінь і навичок

-Ось і підійшла до завершення наша мандрівка. 

«Малюнок на склі»

Із запропонованих букв скласти слово, яке було ключовим у казці

-Яке слово у нас утворилося?

  Слово турбота.                                                                                                                                      Народна мудрість                                                                 Діти-помічники батьків                                                                                  Які мама й татко, таке й дитятко

Самооцінювання

 Складання асоціативного ряду « Чого вчить і що виховує казка  »

-З яким настроєм ви повернулися з подорожі? (Смайлики)

V.Підсумок уроку

Рефлексія

Продовжте   речення:

• На уроці мені було цікаво(нецікаво), тому що…
• Я хотів би (не хотів би) бути схожим на головних героїв, тому що… .
• Найбільше в людях я ціную такі риси… .

VІ. Домашнє завдання

•          Навчитися виразно читати казку
•          Намалювати Піка і його сім’ю

  Завдання на вибір:

  — написати  продовження казки

  — скласти власні ребуси, кросворди